РОЗДІЛ 5. МАКРОЕЛЕМЕНТИ І МАКРОДОБРИВА

ПБЗР = G/J,

де G – загальний запас рухомих фосфатів ґрунту ("чинник ємності•); У – зрівноважена активність іонів Н2Р04~, або зрівноважений фосфатний потенціал ґрунту ("чинник інтенсивності").

Відношення G/J показує, яка кількість рухомих фосфатів має перейти із загального запасу в ґрунтовий розчин або бути внесена в ґрунт для зміни активності іонів Н2РO4" на одиницю. Цей показник враховує не лише загальний вміст рухомих фосфатів, а й ступінь їх рухливості, тому повніше характеризує фосфатний режим ґрунту, ніж фосфатний потенціал.

Розділити форми ґрунтових фосфатів і встановити їх значення у живленні рослин досить складно, що пов'язано з великим розмаїттям мінеральних сполук фосфору.

Усі фосфати різняться за розчинністю і відношенням до гідролітичного розкладання, більшість з яких – важкорозчинні сполуки. Виділення різних форм фосфатів із ґрунту базується на їх неоднаковій розчинності. Для визначення фосфатів здебільшого використовують методи Гінзбург–Лебедєвої. Чанга-Джексона, Чирикова. Найдосконаліший із них перший, але його застосовують лише для проведення аналізів мінеральних ґрунтів.

За методом Гінзбург-Лебедєвої наважку ґрунту почергово обробляють різними розчинниками, поступово виділяючи фракції з різними ступенями розчинності. Фракції розподіляються в такій послідовності;

• фракція Са–РI – легкорозчинні фосфати, кальцію й оксиду заліза (II):

• фракція Са–РII – різноосновні фосфати кальцію і магнію переважно вторинного походження, наприклад октакальиій фосфат;

• фракція А1–Р (нарисцит. валеліт та ін.);

• фракція Fe-P (стенгіт, дифреніт та ін.);

• фракція Са–РIII – високоосновні важкорозчинні фосфати кальцію, наприклад фосфорит, апатит (природного і вторинного походження).

Дослідження кафедри агрохімії і ґрунтознавства Уманського національного університету садівництва показали, що в чорноземі опідзоленому фосфор за фракціями розподіляється в такому співвідношенні: Са – Р1 – 4.3 %: Са-РII – 40.1; А1-Р – 9,0; Fe-P – 8,9; Са-РIII – 37,5 % загальної кількості мінеральних фосфатів (табл. 5.4).

Таблиця 5.4. Вплив добрив на фракційний склад мінеральних фосфатів чорнозему опідзоленого, мг/кг

Тривале вирощування польових культур без застосування добрив незначно впливає на вміст мінеральних фосфатів у шарі ґрунту 0–20 см та на розподіл їх за фракціями, незважаючи на те, що з урожаями культур із ґрунту було вилучено понад 800 кг/га Р2O5. Тривале (30 років) застосування добрив у процесі окультурення ґрунту значно підвищує вміст у ньому всіх фракцій, насамперед доступних для рослин фосфатів кальцію і заліза (Са–РI, Fe-P).

На сучасному етапі землеробства поліпшення фосфатного режиму ґрунту розглядають як важливу енергетичну проблему, від вирішення якої залежить підвищення продуктивності сільськогосподарських культур.

5.2.3. Колообіг фосфору в природі

Запасів фосфору в ґрунті практично поповнюються лише внесенням фосфорних добрив (рис. 5.6).

Водночас основна кількість фосфору біологічного врожаю, що міститься в зерні та іншій товарній продукції, в умовах сучасного землеробства відчужується з господарства і лише частково повертається в ґрунт з органічними добривами. В перспективі проблема фосфору як біо-генного елемента виникне в землеробстві у першу чергу.

У зв'язку з обмеженістю і невідновлюваністю природних ресурсів мінеральної сировини для виробництва фосфорних добрив слід бережно ставитись до їх використання і максимально знижувати втрати. При добуванні природних фосфатів у надрах залишається 25-50 % сировини. У процесі виробництва фосфорних добрив втрачається 35–45 % видобутих руд. Втрати готових добрив під час транспортування, зберігання і внесення в ґрунт сягають 10–15 %.

Порівняно з мінеральними й органічними добривами незначна частина фосфору надходить у ґрунт з насінним і садивним матеріалом, з атмосферними опадами (близько 0,3 кг/га за рік).