Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Ах! Ось вони, повчання пана Шелана, — мовив Жульєн, — ти б не стала зі мною так говорити до мого злощасного від’їзду в семінарію. Тоді ти любила мене!

Жульєн був одразу ж нагороджений за холоднокровність, з якою вимовив ці слова: він побачив, як його подруга миттю забула про небезпеку, яка їй загрожувала від чоловіка, бо її лякала далеко більша небезпека — Жульєнові сумніви щодо її кохання. День розгорявся швидко і заливав кімнату яскравим світлом. Жульєн упивався всіма втіхами задоволеної гордості, бачачи у своїх обіймах, мало не біля своїх ніг, цю чарівну жінку, єдину, яку він кохав і яка за кілька годин до того була пройнята тільки страхом перед грізним Богом і всім своїм єством віддана своєму обов’язку. Вся її рішучість, підкріплена стійкістю, що не зраджувала її протягом цілого року, не могла встояти проти його мужності.

Скоро в домі почався рух, і пані де Реналь стривожила одна обставина, про яку вона раніше не подумала.

— Ота злюка Еліза зайде до мене. Що робити з цією довжелезною драбиною? — сказала вона своєму коханому. — Де сховати її? Я віднесу її на горище, — скрикнула вона раптом з якимсь завзяттям.

— Ось тепер я пізнаю тебе, такою ти була раніше, — захоплено сказав Жульєн. — Але для цього треба пройти через кімнату лакея.

— Я залишу драбину в коридорі, покличу лакея й дам йому яке-небудь доручення.

— Придумай, що йому сказати, якщо він, проходячи коридором, помітить драбину.

— Добре, ангеле мій, — сказала пані де Реналь, цілуючи його. — А ти швиденько сховайся під ліжко, якщо без мене сюди зайде Еліза.

Жульєна здивували ці несподівані веселощі. «Значить, — подумав він, — близькість реальної небезпеки не лише не лякає, а, навпаки, звеселяє її, бо вона забуває про своє каяття. Яка висока душа в цієї жінки! Є чим пишатись, пануючи над таким серцем!» Жульєн був у захваті.

Пані де Реналь підняла драбину, що була явно заважка для неї. Жульєн хотів допомогти їй; він милувався її гнучким станом, що аж ніяк не свідчив про велику силу, — коли раптом, без будь-якої допомоги, вона схопила драбину і винесла її так легко, наче це був стілець. Вона швидко піднялася з нею в коридор четвертого поверху і поклала під стіною, потім покликала слугу і, щоб дати йому час одягтися, пішла на голубник. Коли вона хвилин за п’ять повернулась у коридор, драбини там уже не було. Куди ж вона поділася? Якби Жульєна вже не було в домі, це зовсім не стурбувало б її. Але зараз, якщо її чоловік побачить цю драбину! Страшно подумати, до чого це призведе. Пані де Реналь кинулась шукати її скрізь. Нарешті вона знайшла драбину під дахом, куди приніс її і навіть, очевидно, сховав лакей. Це було щось дивне, й іншим часом вона дуже стривожилася б.

«Чи не однаково мені, — подумала вона, — що може трапитись через добу, коли Жульєна вже тут не буде? Все тоді стане для мене безперервним жахом і каяттям».

У пані де Реналь майнула неясна думка, що для неї це буде смерть, — та що з того! Після такої розлуки, — вона думала, що назавжди! — доля повернула їй Жульєна, вона знову з ним, а те, що він зробив, щоб добратись до неї, доводить, як він її кохає.

Вона розповіла Жульєнові про пригоду з драбиною.

— Що я відповім чоловікові, якщо слуга скаже йому про драбину? — Вона на хвилину замислилась. — Їм потрібно буде не менше доби, щоб знайти селянина, який продав її тобі. — І, кинувшись в обійми Жульєна, судорожно стискаючи його, пані де Реналь скрикнула: — Ах, умерти, вмерти б отак! — І вона палко обціловувала його. — Та все ж я не хочу, щоб ти помер з голоду, — додала вона, сміючись. — Ходімо, я сховаю тебе в кімнаті пані Дервіль, вона завжди замкнена на ключ. — Пані де Реналь постояла на варті в кінці коридора, поки Жульєн перебіг у кімнату пані Дервіль.

— Ні в якому разі не відчиняй, якщо постукають, — сказала вона, замикаючи його на ключ, — зрештою стукати можуть хіба що діти, пустуючи в коридорі.

— Приведи їх у сад проти вікна, — попрохав Жульєн, — дай мені радість побачити, почути їх.

— Добре, добре, — крикнула пані де Реналь, виходячи.

Незабаром вона повернулась з апельсинами, бісквітами, пляшкою малаги; захопити хліба їй не вдалося.

— Що робить чоловік? — спитав Жульєн.

— Пише, у нього там справи з селянами.