Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Отаке сказали, молодий чоловіче! — скрикнув Фалькоз. — Де Реналь став молотом, щоб не бути ковадлом, та ще й яким страшним молотом! А втім, я передбачаю, що Вально скоро візьме гору над ним. Ви знаєте цього пройдисвіта? Ото шахрай! Що скаже ваш пан де Реналь, коли найближчими днями його усунуть, а на його місце сяде Вально?

— Він залишиться віч на-віч зі своїми злочинами, — мовив Сен-Жіро. — А ви, видно, знаєте Вер’єр, молодий чоловіче? Ну, так ось, якраз Бонапарт — хай йому біс із його монархічним охвістям! — зробив можливим панування Реналей і Шеланів, а це потягло за собою панування Вально і Маслонів.

Ця похмура розмова про таємниці політики вражала Жульєна й не давала йому поринати в солодкі мрії.

Він не відчув особливого хвилювання, коли вдалині показався Париж, надхмарні замки майбутнього відступали в його уяві перед живими спогадами про останню добу у Вер’єрі. Жульєн присягав сам собі, що ніколи не залишить дітей своєї подруги і кине все, щоб врятувати їх, якщо зухвалість попів знов призведе до республіки і до переслідувань дворян.

А що було б з ним тепер, якби в ту ніч, коли він приставив драбину до вікна спальні пані де Реналь, він натрапив би на когось чужого або на самого пана де Реналя?

Але яке це було раювання — дві перші години, коли його кохана так хотіла його прогнати, а він умовляв її, сидячи біля неї в темряві! В такій душі, як Жульєнова, подібні спогади закарбовуються на все життя. А кінець побачення вже зливався в його уяві з першими днями їхнього кохання, чотирнадцять місяців тому.

Жульєн прокинувся від своїх мрій лише тоді, коли карета спинилася. Вони в’їхали на подвір’я поштової станції на вулиці Жан-Жака Руссо.

— Я хочу поїхати в Мальмезон, — сказав він кучерові кабріолета, що саме під’їхав.

— Так пізно, пане? Чого?

— А вам яке діло! Їдьте.

Усяка справжня пристрасть думає тільки про себе; саме тому, я гадаю, пристрасті здаються такими смішними в Парижі; тут кожен ваш сусід вважає, що ним дуже цікавляться. Я утримаюсь від опису Жульєнової схвильованості у Мальмезоні. Він плакав. Як? Плакав? Незважаючи на огидні білі мури, споруджені цього року, які порізали парк на шматки? Так, пане. Для Жульєна, як і для нащадків, не існувало нічого між Аркольським мостом, островом Святої Єлени і Мальмезоном.

Увечері Жульєн довго вагався, перш ніж наважився увійти в театр; у нього були досить дивні уявлення щодо цього гріховного місця.

Глибока недовіра заважала Жульєнові милуватись живим Парижем, його зворушували тільки пам’ятники, що їх залишив його герой.

«Отже, я тепер у самому центрі інтриг і лицемірства! Саме тут панують покровителі абата де Фрілера».

Через три дні, надвечір, цікавість переважила в ньому намір оглянути все, перш ніж з’явитись до абата Пірара. Абат холодно пояснив Жульєнові, яке життя чекає його в пана де Ла-Моля.

— Якщо через кілька місяців виявиться, що ви не підходите, ви повернетесь до семінарії, але вже почесним шляхом. Ви житимете в маркіза, одного з найбільших вельмож Франції. Ви одягатиметесь у чорний костюм, але не такий, який носять духовні особи, а такий, який носить людина в жалобі. Я вимагаю, щоб тричі на тиждень ви слухали мої лекції з теології в семінарії, куди я вас рекомендую. Щодня опівдні ви з’являтиметесь у бібліотеку маркіза: він має намір доручити вам листування по своїх позовах та інших справах. Маркіз пише на берегах кожного одержаного листа в кількох словах, що саме треба відповісти. Я висловив надію, що через три місяці ви зможете писати відповіді так, що з дванадцяти листів, поданих вами на підпис маркізові, він підписуватиме вісім або дев’ять. Увечері, о восьмій годині, ви впорядковуватимете його письмовий стіл, о десятій будете вільні.

Може статися, — вів далі абат Пірар, — що яка-небудь стара дама або якийсь пан з вкрадливою мовою натякнуть вам на можливість величезних вигод або простісінько запропонують вам золото за те, щоб побачити листи, адресовані маркізові...

— О пане! — скрикнув Жульєн спалахнувши.

— Дивна річ, — сказав абат з гіркою посмішкою, — що при вашій бідності, та ще й після річного перебування в семінарії, ви здатні на такі пориви благородного обурення. Мабуть, ви були зовсім сліпцем!

Невже це сила крові? — промовив абат стиха, ніби сам до себе. — А що найдивніше, — додав він, дивлячись на Жульєна, — це те, що маркіз вас знає... Я не розумію — звідки. Для початку він дає вам сто луїдорів платні. Це людина, яка керується тільки своїми примхами, — в цьому його вада. Щодо химерності він може посперечатися з вами. Якщо він буде задоволений, згодом ваша платня може збільшитися до восьми тисяч франків.