Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Уже півроку він вів інтригу, щоб добитися від короля і водночас від народу утвердження кабінету в новому складі, сподіваючись одержати в подяку за це герцогський титул.

Маркіз уже довгі роки марно вимагав від свого адвоката в Безансоні ясного й точного звіту про справи у Франш-Конте. Та як міг цей знаменитий адвокат пояснити маркізові те, чого він сам не розумів?

Чвертка паперу, яку йому подав абат, все роз’яснила.

— Дорогий абате, — сказав йому маркіз, покінчивши менш ніж за п’ять хвилин з усіма формулами ввічливості і запитаннями приватного характеру, — дорогий абате, незважаючи на весь мій видимий добробут, мені бракує часу, щоб серйозно звернути увагу на дві, здавалося б, дрібні, однак дуже важливі речі — сім’ю і справи. Я дбаю про становище моєї родини і маю щодо цього великі можливості. Я дбаю й про свої втіхи, і це мусить стояти на першому місці, принаймні на мою думку, — додав він, помітивши здивування в очах абата Пірара. Абат, хоч і був людиною розсудливою, остовпів, почувши, як одверто цей старий говорить про свої втіхи.

— Безперечно, і в Парижі є трудівники, — провадив далі вельможа, — але вони гніздяться десь на п’ятому поверсі, а коли я наближаю до себе одного з них, він наймає квартиру на другому поверсі, а дружина його призначає дні прийомів. Отже, праці кінець, і всі його зусилля спрямовані тільки на те, щоб стати світською людиною або удавати таку; це в них єдиний клопіт з тої хвилини, коли їм забезпечено шматок хліба.

Для всіх моїх процесів, точніше кажучи, для кожного з них окремо, я маю спеціальних адвокатів, які просто надриваються на роботі; ще вчора один з них помер від сухот. Але для моїх справ взагалі, — чи повірите ви, пане, — ось уже три роки, як я втратив надію знайти людину, що, взявшись вести моє листування, була б ласкава приділяти хоч трохи уваги тому, що вона робить. А втім, все це тільки передмова.

Я вас поважаю і насмілюсь додати, хоч і бачу вас уперше, — люблю. Хочете бути моїм секретарем і одержувати за це вісім тисяч франків або вдвоє більше? Присягаюся вам, що я на цьому ще виграю, і я беру на себе залишити за вами прекрасну парафію до того дня, коли нам з вами захочеться розійтись.

Абат відмовився; але наприкінці розмови, коли він побачив, у якому скрутному становищі перебуває маркіз, йому спала на думку одна пропозиція.

— Я залишив у семінарії одного бідолашного юнака, якого, коли не помиляюсь, будуть там жорстоко переслідувати. Якби він був простим послушником, його давно б засадили in pace[23]. До цього часу юнак вивчав тільки латинь і Святе Письмо; та може статись, що колись він виявить великі таланти проповідника або пастиря душ. Не знаю, що з нього буде, але в ньому є Божа іскра, він може піти далеко. Я мав на думці передати його нашому єпископові, якби в нас був такий, що ставився б до людей і до справ так, як ви.

— А якого походження цей юнак? — спитав маркіз.

— Кажуть, що він син тесляра з наших гір, але я думаю, що це скоріше незаконний син якогось багатія. Якось я бачив, він дістав анонімного чи підписаного вигаданим ім’ям листа з чеком на п’ятсот франків.

— А! Це Жульєн Сорель, — сказав маркіз.

— Звідки ви знаєте його ім’я? — спитав здивований абат і почервонів від свого запитання.

— Ну, цього я вам не скажу, — відповів маркіз.

— Так ось, — продовжував абат, — ви могли б спробувати зробити собі з нього секретаря; він енергійний, розумний, одне слово — варто спробувати.

— Чому ж ні? — сказав маркіз. — Але, можливо, це така людина, що поласиться на хабаря від префекта поліції або ще когось і шпигуватиме за мною? Таке моє єдине заперечення.

Після того як абат Пірар заспокоїв його прихильним відгуком про Жульєна, маркіз витяг тисячофранковий банкнот:

— Пошліть Жульєнові Сорелю цю подорожну; хай він приїде.

— Видно, пане, що лише завдяки життю в Парижі у вас збереглися такі приємні ілюзії, — мовив абат Пірар. — Ви стоїте настільки високо, що не знаєте, яка тиранія тяжить над нами, бідними провінціалами, а особливо над священиками, котрі не дружать з єзуїтами. Жульєна Сореля не схочуть відпустити, знайдуть для цього найхитріші відмовки, скажуть, що він хворий, що листи загубились на пошті і таке інше.

— Я візьму цими днями від міністра листа єпископові, — сказав маркіз.