Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Я можу підтвердити офіційними даними те, що мав честь сказати вашому преосвященству. На річних іспитах у семінарії я дістав сто дев’яносто восьмий номер за такі відповіді, якими зараз заслужив похвали монсеньйора.

— А-а, так це улюбленець абата Пірара! — вигукнув єпископ, сміючись і поглядаючи на пана де Фрілера. — Цього слід було чекати, але це чесна війна. Правда, друже мій, — додав він, звертаючись до Жульєна, — вас розбудили, щоб послати сюди?

— Так, ваше преосвященство. Я жодного разу не виходив з семінарії сам, крім того випадку, коли допомагав панові абату Ша-Бернару прикрашати собор у день свята Тіла Господнього.

— Optime! — вимовив єпископ. — Так це ви, значить, виявили таку відвагу, укріпивши китиці з пір’я над балдахіном? Я щороку тремчу від думки, що через них може загинути людина. Друже мій, ви підете далеко; але я не хочу переривати вашої блискучої майбутньої кар’єри і заморити вас голодом.

І єпископ звелів принести бісквітів та малаги; Жульєн віддав їм належне, а ще більше абат де Фрілер, бо він знав, що єпископ любить, коли при ньому їдять весело і з апетитом.

Прелат, надзвичайно задоволений таким вдалим закінченням вечора, спробував заговорити з Жульєном про історію церкви, але помітив, що Жульєн його не розуміє.

Єпископ перейшов до морального стану Римської імперії епохи Костянтина. Кінець язичества відзначався саме таким духом неспокою й сумнівів, який у XIX сторіччі гнітить сумні й розчаровані душі. Але монсеньйор помітив, що Жульєн нічого не знає про ту епоху, навіть не чув імені Таціта.

Коли прелат висловив своє здивування з цього приводу, Жульєн щиросердо відповів, що такого автора немає в семінарській бібліотеці.

— Я дуже радий це почути, — весело сказав єпископ. — Ви мене виводите з скрути, я вже десять хвилин шукаю способу віддячити вам за приємний вечір, який я так несподівано провів з вами. Я ніяк не думав, що зустріну вченого в одному з учнів моєї семінарії. Хоч це й не дуже канонічний подарунок, я все ж хочу подарувати вам Таціта.

Прелат звелів принести йому вісім томів у чудовій оправі і зволив власноручно написати на титульній сторінці першого тому кілька слів Жульєнові Сорелю латинською мовою. Єпископ пишався знанням латині.

Потім він сказав Жульєну дуже серйозним тоном, зовсім відмінним від тону всієї попередньої розмови:

— Юначе, якщо ви будете розважливі, ви дістанете колись найкращу парафію в моєму єпископстві, і не за сто льє від мого єпископського палацу. Але треба бути розважливим.

Була північ, коли Жульєн, глибоко здивований, вийшов з дому єпископа, навантажений томами Таціта.

Монсеньйор ані слова не сказав йому про абата Пірара. Жульєна особливо здивувала надзвичайна ввічливість єпископа. Він не уявляв собі, що чемність може поєднуватися з такою природною гідністю. Його мимоволі вразив контраст, коли він побачив похмурого абата Пірара, що нетерпляче чекав його.

— Quid tibi dixerunt? (Що тобі сказали?) — гукнув він до Жульєна голосно, помітивши його ще здаля.

Жульєн почав, трохи плутаючись, передавати слова єпископа латинською мовою.

— Розмовляйте по-французькому і повторіть слово в слово, що казав його преосвященство, нічого не додаючи і нічого не пропускаючи, — сказав колишній ректор семінарії своїм звичайним грубуватим тоном, без усякої делікатності.

— Який дивний подарунок від єпископа молодому семінаристові! — промовив він, перегортаючи сторінки розкішного видання Таціта; золотий обріз його, здавалось, викликав у нього жах.

Пробила друга година ночі, коли, вислухавши дуже докладний звіт, він нарешті дозволив улюбленому учневі повернутись до своєї кімнати.

— Залиште мені перший том вашого Таціта, з написом його преосвященства, — сказав він йому. — Цей латинський рядок буде після мого від’їзду вашим громовідводом у цьому домі. Erit tibi, fili mi, successor meus tanquam leo quaerens quem devoret(Бо для тебе, сину мій, наступник мій буде яко лютий лев, що шукає, кого пожерти).