Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Одразу після обіду вся сім’я виїхала у Вержі, але через день Жульєн знов побачив їх усіх у Вер’єрі.

Не минуло й години після їхнього приїзду, як він з великим подивом помітив, що пані де Реналь щось від нього приховує. Вона уривала розмову з чоловіком, як тільки Жульєн заходив у кімнату, і їй неначе хотілося, щоб він швидше вийшов. Жульєн подбав, щоб це не повторювалось. Він зробився холодним і стриманим. Пані де Реналь бачила це, але не стала шукати причини. «Чи не збирається вона мене замінити іншим коханцем? — подумав Жульєн. — Ще позавчора вона була ніжна зі мною! А втім, кажуть, що ці знатні дами саме так і поводяться. Точнісінько, як королі: ніколи вони не бувають такі милостиві до міністра, як у той день, коли він, повернувшись додому, знаходить у себе наказ про відставку».

Жульєн помітив, що в розмовах подружжя, які раптом уривались при його появі, часто згадувалось про великий будинок, що стояв саме проти церкви, в центрі торговельної частини міста. «Що ж може бути спільного між цим домом і новим коханцем?» — запитував себе Жульєн. У своєму горі він повторював собі чарівну пісеньку Франциска І, що для нього була новою, бо не минуло ще й місяця, як він почув її від пані де Реналь. Якими клятвами, якими пестощами спростовувався тоді кожен рядок цієї пісеньки:

Жінки мінливі у житті своїм,

Безумний той, хто вірить їм.

Пан де Реналь виїхав поштовими кіньми в Безансон. Поїздка ця була вирішена за якихось дві години; мер здавався дуже стурбованим. Повернувшись, він кинув на стіл якийсь грубий пакунок у сірій паперовій обгортці.

— Ось вона, ця дурна штука, — сказав він дружині.

Через годину Жульєн побачив, як прийшов розклеювач оголошень і забрав пакунок; він кинувся слідом за ним. «Тепер я розгадаю цю таємницю на першому ж розі!» — подумав він.

Він стояв за спиною розклеювача й нетерпляче чекав, поки той намазував великим квачем зворотний бік оголошення. Як тільки його було наліплено, Жульєн, палаючи з цікавості, побачив докладне оголошення про здачу в оренду з торгів того самого великого старого будинку, про який так часто згадував пан де Реналь у розмовах з дружиною.

Торги були призначені на другу годину наступного дня в залі міської ратуші. Присуд оголошувався дійсним з того моменту, як згасне третя свічка. Жульєн був дуже розчарований. Але йому здавалося дивним, що оголошення вивішують напередодні торгів: як же встигнуть дізнатися про торги всі, хто хоче взяти в них участь? А втім, оголошення, датоване числом двотижневої давності, нічого йому не пояснило, хоч Жульєн прочитав його у трьох різних місцях.

Він пішов глянути на дім, що здавався в оренду. Воротар, не помітивши його, з таємничим виглядом пояснював одному з сусідів:

— Де там, марна праця! Пан Маслон пообіцяв йому, що той матиме дім за триста франків, а коли мер почав упиратися, його викликали негайно в єпископат до старшого вікарія Фрілера.

Жульєнова поява, очевидно, дуже збентежила приятелів, і вони більше й слова не вимовили.

Жульєн пішов на торги. В погано освітленій залі товпилась юрба, але всі якось дивно приглядалися одне до одного. Всі погляди були прикуті до стола, де Жульєн помітив на олов’яній таці три засвічених недогарки. Судовий пристав вигукнув:

— Триста франків, панове!

— Триста франків! Це ж задарма, — сказав тихенько якийсь чоловік сусідові. Жульєн стояв між ними. — Ціна йому більше восьмисот. А що, як я додам?

— Це все одно, що плювати проти вітру. Що ти виграєш, коли посваришся з паном Маслоном, паном Вально, єпископом, його грізним старшим вікарієм Фрілером і з усією зграєю?

— Триста двадцять! — вигукнув перший.

— От дурень! — вилаявся його сусід. — Та ось тут і шпигун мера, — додав він, кивнувши на Жульєна.

Жульєн хутко обернувся, щоб покарати кривдника; але обидва приятелі з Франш-Конте вже не звертали на нього ніякої уваги, їхня холоднокровність передалась і йому. В цю хвилину останній недогарок згас, і судовий пристав протяжним голосом сповістив, що будинок передається на дев’ять років панові де Сен-Жіро, начальнику канцелярії префектури, за триста тридцять франків.