Скерцо з тиранозавром

Старий закрутив пляшку «Ґленлівета» і сховав її назад у шафу. Поки він це не зробив, я і не помічав, що п’ю.

– Увесь час забуваю, яким вразливим я був у молодості, – сказав він.

– Я не відчуваю себе молодим.

– Зажди, поки досягнеш мого віку.

Я не уявляю, скільки Старому насправді років. Існують засоби продовження життя для тих, хто бере участь у наших забавках, а старий грає в цю паскудну гру так давно, що тепер практично нею керує. Я тільки знаю, що він і я – одна особа.

Мої думки раптом круто розвернулися.

– Чорт забирай цього малого телепня! – ляпнув я. – Що він узагалі робив за межами табору?

Старий знизав плечима.

– Його вела цікавість. Вона веде усіх дослідників. Він щось помітив і пішов це оглянути. Яка вже різниця, хлопче? Що зроблено, те зроблено.

Я зиркнув на свою записку.

– Побачимо.

Він поклав поруч з моєю запискою ще одну.

– Я дозволив собі написати оце за тебе. Подумав, що краще позбавити тебе цього болю.

Я глянув на аркуш. Це та записка, яку я отримав учора. «Сьогодні Сатана напав на Гокінса і вбив його скоро по півночі за місцевим часом, – зачитав я. – Ужити всіх заходів, щоб придушити плітки».

Охоплений ненавистю, я сказав:

 – Саме тому я й збираюся розвалити усю цю гнилу систему. Думаєш, я хочу стати людиною, яка може відправити сина на смерть? Думаєш, я хочу стати тобою?

Я влучив у мішень. Старий довго мовчав.

– Слухай-но, – промовив він нарешті. – Пам’ятаєш той день у Пібоді?

– Ти й сам знаєш.

– Я стояв перед тією фрескою,  і всією свою душею, – всією твоєю душею, – сподівався колись побачити справжнього, живого динозавра. Але навіть тоді, у вісім років, я знав, що цього не станеться. Такого просто не буває.