Скерцо з тиранозавром

Скерцо з тиранозавром

Тоді я шпурнув її на ліжко, і ми почали роздягати одне одного. З моєї сорочки злетіло три ґудзики, коли вона зривала її з мене.

Мелюзина зчиняла чималий галас, за що я був їй вдячний. То була вимоглива, самозакохана дівка, яка давала знати, коли їй щось не подобалось і не соромилася вказувати, що робити далі. Вона потребувала чимало уваги. За що я також був їй вдячний.

Мені треба було відволіктись.

Тому що поки я в його наметі грав жінку, котру він не захотів, Гокінс десь там помирав. Згідно з рапортом, який я напишу пізніше цього вечора і який отримав позавчора, його заживо зжер старий самець тиранозавра, якого болюча пухлина мозку зробила вкрай дратівливим. Огидна смерть. Я не хотів, щоб мені довелося почути крики, і робив усе, щоб не думати про це.

Слід віддати їй належне – палкість Мелюзини замалим на наробила в наметі пожежі. Я використовував її, але що з того? На моїй совісті повно гірших злочинів. Вона ж бо теж не кохала Гокінса і навіть не знала його. То була просто мала розбещена хтива багатійка і авантюристка, якій хотілося мати яскравий спогад на згадку. Ще одну зарубку на своєму бюстгальтері. Я таких добре знаю. Вони – одна з переваг моєї роботи.

Біля наголів’я стояв недавно оброблений череп трицератопса. Він тьмяно блищав, його розмиті обриси нерозбірливо виднілися у темряві. Коли Мелюзина кінчала, то так міцно вхопилася за один із рогів, що череп посунувся, проторохтівши дошками підлоги.

Коли пізніше вона радісно пішла, від неї тхнуло розчином для фіксації кісток і мною. Ми обидва отримали дрібку гострих відчуттів. Я за весь час не сказав ані слова, а вона навіть не помітила.

Тиранозаври не надто вправні хижаки. Втім, щоб убити людину, багато хисту й не треба. Занадто повільні, щоб утекти, занадто великі, щоб сховатися – для тиранозаврів ми просто ідеальна здобич.

Коли знайшли Гокінсові рештки, увесь табір наповнився галасом. Я перетнув територію на автопілоті, машинально віддаючи накази застрелити Сатану, відправити рештки назад у майбутнє і надіслати рапорти в мій кабінет. Тоді я зібрав усіх разом і прочитав їм лекцію про парадокси. Ніхто не мав права розповідати про те, що тут сталося. Того, хто заговорить, буде звільнено без церемоній. Буде подано позов до суду. Страшні наслідки. Покарання. Штрафи.

І так далі.

Уже була друга ночі, коли я нарешті дістався свого кабінету, щоб написати щоденний звіт.

Там на мене чекала записка від Гокінса, про яку я встиг забути. Я повагався, чи не відкласти її до наступного дня, але тоді зрозумів, що почувався так само погано, як почуватимусь і завтра, і коли завгодно. Значить, сенсу відкладати не було.

Я увімкнув записник. На екрані з’явилося бліде Гокінсове обличчя. Важко, немов зізнаючись у злочині, він заговорив:

– Моя рідня не хотіла, щоб я став ученим. Я мав залишитися вдома і керувати сімейними статками. Залишитися вдома і дозволити мозку гнити. – Його обличчя скривилося від спогадів. – Тож перше, про що ви маєте дізнатись – мене насправді звуть не Дональдом Гокінсом.

У молодості моя мати була дещо нестриманою. Не думаю, що вона знала, хто став моїм батьком. Отож, коли вона народила мене, це зберегли у таємниці. Мене виховували дідусь із бабусею. Вони вже були застарі для цього, тож відправили мене назад у часи, коли були молодшими і ростили мене поруч із матір’ю. Мені було п’ятнадцять, коли я дізнався, що насправді вона мені не сестра.

Моє справжнє ім’я – Філіп де Шервіль. Я помінявся столами з іншим хлопцем, щоб зустріти малого себе. Але тоді Мелюзина, моя матір, почала загравати. Тож, я думаю, тепер ви розумієте, – тут він збентежено засміявся, – що я просто не захотів іти Едіповою стежкою.

Екран згас, але одразу знов увімкнувся. Йому прийшла в голову ще одна думка:

– І ще я хотів сказати… те, що ви сказали мені сьогодні, коли я був малим… ваша заохота… І той зуб. Ну, вони багато для мене значили. Тож, гм… дякую.

І екран знову згас.

Я закрив обличчя долонями. Усе нестямно пульсувало, наче цілий всесвіт містився всередині запаленого зуба. Або в пухлині в мозку старого хворого динозавра. Я не дурень. Я миттю зрозумів, що це означало.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Скерцо з тиранозавром» автора Майкл Свонвік на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи