Розділ «Зі збірки «Тайнопис» (1981)»

і Януса обличчя, незнайомі

одне із одним, й лабіринти з кістки

слонової — їх тчуть на шахівниці

фігури, й Макбета червону руку,

що здатна закривавити моря,

й годинників таємний труд в пітьмі,

і люстро, що глядить собі невпинно

у інше люстро, й їх ніхто не бачить,

сталеві плити і готичний шрифт,

шматочок сірки у шухляді шафи,

а ще нічниць важкі тривожні дзвони,

світанки, надвечір'я і відлуння,

твань і пісок, і ягель, й сновидіння.

Я — образи всі ці, а більш нічого:

нудьга їх кличе і тасує жереб.

Із них я, попри сліпоту та кволість,

створити мушу свій нетлінний вірш

і (це моя повинність) врятуватись.

Вершина

Ті письмена, що їх за довгі роки