Розділ «Зі збірки «Тайнопис» (1981)»

слонова кістка й мелодійні строфи

Вергілія, що труд мечів уславив,

і дивовижні форми хмар в усі

нові та неповторні надвечір'я,

і ранок, що повинен стати днем.

Там, за дверима, створений з любові,

самотності та часу чоловік

в Буенос-Айресі оплакав щойно

усі ці речі.

Творець

Ми — річка, на яку ти, Геракліте,

пославсь. Ми — час. Його незмінний плин

усе несе з собою: левів, гори,

оплакану любов і попіл втіхи,

оманливу надію нескінченну,

і пишні назви царств, що стали тліном,

гекзаметри і грецькі, і латинські,

сумне похмуре море на світанні,

і сон, цей передчасний присмак смерті,

і воїна, і зброю, й монументи,