Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

— Що сталося, люба?

— Я не розумію… Ти маєш сама це побачити.

Еліза, облишивши пораненого, підійшла до Шарлотти.

— Що тут у вас?

Дівчина вказала на щоку Йатиме.

— Схоже на ляпас, чи не так?

Еліза кивнула:

— Справді. Навіть відбитки пальців добре видно, жінка вказала на виразні червоні смуги.

— Хто це зробив, дитинко?

Йатиме похитала головою. Від болю вона так стиснула губи, що вони зробилися сірими.

— Ми знаємо цю людину?

— Дивно, — сказала Шарлотта. — Йатиме весь час була тут, поруч із нами, й до неї ніхто не підходив.

Еліза задумливо схилила голову, а потім промовила

— Мабуть, вона не хоче говорити. Але є й інший спосіб.

Вона доторкнулася кінчиками пальців до скронь дівчинки й заплющила очі. Але одразу ж їх відкрила.

— Нехай Бог милує, що ж це робиться?

— Що ти побачила?

— Ходімо швидше, — Еліза скочила на ноги й побігла до тогуни, де саме перебували Убіре й інші старійшини. Вже на бігу вона кинула через плече: — Лихо, Шарлотто! Страшне лихо!..

— Геть від мене! — сердито кинув Макс Джонатану Арчеру. — Я вже багато разів казав, що не терплю, коли мене хапають. Чуєте, це вас стосується!

— А мені плювати, подобається тобі це, чи ні, — Арчер і справді плюнув просто під ноги журналісту. — Я тобі від самого початку не довіряв. Просто не доберу, як це старий примудрився взяти з собою такого тупака-янкі.