Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

— Виходить, ви й справді вірите в усі ці нісенітнитці?

— Цілком переконаний, що все це — правда.

— І після цього ви вважаєте себе освіченою людиною? Тисячоліття пітьми! Що за дурня?

— Виходить, ви не хочете зважати на факти?

— Про які факти може йти мова, пане Гумбольдт? Міфи й легенди, а, якщо вже бути зовсім точним, дикунські казки. — Уїлсон з удаваним розчаруванням похитав головою. — Якби ви знали, скільки їх мені довелося вислухати за всі ці роки, не кажучи вже про примарні пророцтва! Поява комет і падіння крупних метеоритів із глибокої давнини вважалися провісниками лиха. Так гадали мешканці Давнього Китаю та Єгипту, Месопотамії та Середньовічної Європи. Немає такого метеорита, побачивши який люди б не падали навколішки й не починали просити Бога про своє спасіння. Та якби я щоразу дослухався до цих дурних балачок, то й досі працював би лаборантом десь у пропахлих пилом запасниках Лондонського музею природничої історії, а в моєму сейфі не було б ані порошини іридію. Не кажучи вже про це… — він злегка клацнув нігтем по сріблястій кульці у власній очниці.

При цьому пролунав такий скрегіт, що Оскар здригнувся.

— Якщо я вас правильно зрозумів, сер, ви й справді намірилися забрати Скляне прокляття з храму й вивезти його за межі країни? — запитав Гумбольдт.

— Навіть не сумнівайтеся, я це зроблю. Проте, все, що ви розповіли, є дуже цікавим. Мабуть, доведеться вкотре грунтовно обміркувати нашу стратегію. Замість того, щоб викочувати метеорит із храму за допомогою похилого дерев’яного жолоба, ми, гадаю, краще діятимемо згори. Це буде навіть зручніше. Он, бачите це кругле вікно? — Він указав на верхівку храмового куполу. — Там ми змонтуємо щось на кшталт підйомного крану й просто висмикнемо метеорит із кріплень, наче морквину з грядки. Що ви на це скажете?

Учений трохи відступив назад.

— Я не можу цього допустити, й ви розумієте це не гірше за мене.

Його рука потяглася до ціпка з прихованим клинком, та Джейбс Уїлсон теж не дрімав. У його руці зблиснула шпага.

Одночасно Оскар відчув доторк холодної сталі. За його спиною стояв Джонатан Арчер, приставивши до скроні хлопця револьвер. Серед найманців почулосм глухе ремствування.

— Ну ж бо, пане Гумбольдт! Ви й справді бажаєте повоювати? — Уїлсон кивнув на Оскара. — На вашому місці я б усе ж таки передумав.

Учений озирнувся. Побачивши револьвер у руці Арчера, він зблиснув очима.

— Нікчемний боягузе!

Уїлсон скористався моментом і точним рухом вибив бойовий ціпок із рук супротивника.

— Не варто так хвилюватися через дурниці, колего. Не бачу ніяких причин, щоб так гніватися. Вірте, тут нічого особистого, мовиться тільки про справу.

— Не намагайтеся мене переконати, — проричав Гумбольдт. — Той, хто наставив зброю на мого сина, не має жодних шансів. Віднині він — мій особистий ворог, і ніщо не зможе йому зарадити.

— Тоді мені залишається одне — взяти вас під варту. Патрику, замкніть цю парочку в одній із хатин. Можливо, там вони швидше отямляться.

— Тоді заарештуйте мене разом із ними, — вийшов наперед Гаррі Босуелл. — Я більше не згоден мовчати й миритися з вашими злодіяннями. Годі вже з мене! — Його окуляри підстрибували на переніссі від гніву й обурення.