Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

— Ти й не міг знати. Я сам не хотів тобі казати, проте ситуація надто різко змінилася. Тепер ти потрібен нам.

Макс коливався лише якусь секунду, а потім твердо промовив:

— Сер Уїлсон, боюся, що й мені доведеться подати у відставку. Прошу з розумінням поставитися до того факту, що за теперішніх обставин я не можу більше на вас працювати. Якщо хочете, я особисто повідомлю містера Вандербільта, що розірвав контракт виключно з власної волі. Ви не зазнаєте ані найменших матеріальних збитків.

Уїлсон мовчав, ніяк не реагуючи на його слова. Тоді Пеппер неквапливо попрямував до своїх друзів і став поряд із ними.

Тепер усі очі були спрямовані на Уїлсона. Обличчя мисливця на метеорити поступово наливалося кров’ю — гнів душив його. Тільки Богові відомо, кого з трьох цієї хвилини британець ненавидів більше: Гумбольдта, Гаррі чи Макса.

Нарешті, він порушив мовчанку.

— Яка зворушлива сцена. Я ледве сльозу не зронив. Мені начхати на цього божевільного німця і його команду, але вам, Пеппере, я довіряв. Після вашого мужнього вчинку під час атаки берберів я вже було вирішив, що з вас вийде непоганий хлопець. Однак, тепер бачу, як жорстоко помилявся.

— Мені дуже шкода, що змушений вас розчаровувати, сер.

Уїлсон ступив уперед і зацідив журналісту важелезного ляпасу. Пеппер гепнувся на землю, як лантух із борошном.

— Патрику, заберіть цих зрадників від мене й надійно замкніть! — різко скомандував Уїлсон. — Цілодобово охороняйте. Та глядіть мені. Якщо втечуть, відповідатимете головою. Зараз я маю важливіші справи, та щойно ми витягнемо з храму цей метеорит, нехай начуваються. Отримають на повну!

50

Йатиме тихо скрикнула й схопилася за щоку. Шарлотта, яка схилилася над пораненим догоном із гарбузовою посудиною, повною свіжої води, глянула на неї й перелякалася.

Ліва половина обличчя дівчинки розпухла й почервоніла, ніби обпалена вогнем. Шарлотта кинулася до неї.

— Що з тобою? — вона спробувала обійняти Йатиме. — Що сталося?

Дівчинка мовчала, по її щоках текли крупні сльози. Джабо тихенько повискував.

— Дозволь мені глянути… Боже милий! Хто тебе вдарив?

Йатиме витерла сльози.

Шарлотта здивовано озирнулася. Окрім поранених, поблизу нікого не було. Вони з Елізою вже кілька годин поспіль надавали допомогу людям в імпровізованому шпиталі, й увесь цей час Йатиме провела, сидячи під фіговим деревом і поринувши у свої думки. Шарлотта не знала, що й подумати.

— Елізо!

Темношкіра супутниця Гумбольдта перев’язувала пораненого буквально за два кроки від неї.