Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

Уїлсон не пропустив жодного слова з цієї невимушеної розмови. Нарешті, він промовив:

— Я бачу, панове, що ви давно знайомі?

— Неймовірний випадок, — кивнув Гумбольдт. Обидва журналісти — наші старі друзі. Ще зовсім недавно нам довелося разом пережити безліч цікавих пригод.

— Яка забавна несподіванка… — Уїлсон на мить затнувся: — Джонатане, чи не приготуєте ви нашим гостям щось перекусити? І, будь ласка, вино з мого ящика. Не сплутайте: «Шато Петрус» номер п’ятдесят вісім. Ми просто зобов’язані відсвяткувати таку зустріч.

48

Трапеза тривала недовго, та навіть за цей короткий час Гумбольдт устиг викласти, що саме його привело сюди, — звісно, не дуже розводячись стосовно подробиць. Джейбс Уїлсон відмовчувався й уважно слухав. Якби хтось глянув на нього збоку в цю хвилину, то одразу помітив би, що вчений схожий на кішку, яка причаїлася й готується до стрибка.

— Ви розповіли нам захопливу історію, пане Гумбольдт. Але деякі питання обминули своєю увагою. Зокрема, мене цікавить, чому саме ви обрали такий складний і далекий шлях: над Французьким Суданом? Ви й справді хотіли відшукати камінь, чи існують якісь інші причини?

Гумбольдт спокійно витримав мертвотний погляд іридієвого ока.

— Ви уважний слухач, пане Уїлсон. Звісно, я мав на це дуже серйозні причини. Чи говорить вам щось ім’я Рихард Беллхайм?

— Ви маєте на увазі славнозвісного етнографа?

— Саме так. Беллхайм був другом моєї юності.

— Був? А що ж із ним сталося? Він помер?

— Навіть не знаю, чи можна це назвати смертю…

І Гумбольдт розповів історію свого старого друга починаючи з першої зустрічі й закінчуючи дивним і моторошним перетворенням під час святкування Нового року.

Уїлсон слухав із величезною увагою, проте й цього разу не зронив ані слова. Оскару чомусь здалося, що цей чоловік щось приховує. Можливо, мисливець на метеорити вже знає про все, що розповідав йому Гумбольдт. Натомість Гаррі та Макс були страшенно вражені, почувши оповідь ученого.

Особливо їх налякала подія на новорічному святі. Макс навіть налив собі ще вина, при цьому руки в нього тремтіли. Коли ж учений дійшов до описання підйому в гори, знахідки у храмі й перебування в селищі ченців-місіонерів, Макс остаточно втратив самовладання.

— О, Господи! — хрипко видушив він. — А я, йолоп, мало не зайшов прямісінько до цього клятого храму. Скажіть, Уїлсоне, ви знали, що це небезпечно?

Мисливець на метеорити знизав плечима.

— Звісно ж, ні! Звідки мені було це знати? Я вражений так само, як і ви.

Оскар спохмурнів. Схоже, тут хтось бреше. І цей хтось — Уїлсон. Його ад’ютант Арчер — теж неабиякий негідник. Оскар міг заприсягнутися, що обидва вони нишком переглянулися, коли Гумбольдт розповів історію про мишу й місіонерів.