Розділ «Частина 2 Острови часу»

Перед ним стояв панотець. Між його великим і вказівним пальцями нерухомо висіла миша, яка щойно втекла від дослідників. А за спиною священика юрмилася вся місіонерська громада — чоловіки та жінки із закам’янілими від ледь стримуваного гніву обличчями.

35

— Чи можу я поцікавитися, чим ви тут займаєтеся, панове? — Панотець стояв так само нерухомо і згори дивився на вченого.

Гумбольдт зніяковіло прокашлявся і став на рівні ноги. Потім він обтрусив свої штани й промовив:

— Даруйте, я саме… Я саме полював.

— Полювали на мишу? — Священик підніс до нього гризуна. — Може, це вона?

Тварина висіла спокійно, навіть не пручалася. Оскар бачив, як виблискують її крихітні зелені очиці-намистинки.

Гумбольдт кивнув.

— Так, це вона, хай їй грець. Я впізнав її за чорною плямочкою за вухом, — він якось неприродно засміявся. — Як добре, що ви її спіймали. Чи можу я отримати свою тварину назад?

— І що ви далі з нею робитимете?

— Е-е… — Вчений розгубився. Він не чекав, що від нього вимагатимуть пояснень, і промимрив перше, що спало на думку: — Ми… ми підозрюємо, що ця миша поцупила сережку моєї племінниці.

— Невже? — глузливо сказав панотець. — І ви гадаєте, що я повірю в цю недолугу брехню? Ви ж усе це щойно вигадали!

— І зовсім ні! — енергійно втрутилася Шарлотта. — Це серги моєї матері, й вони для мене дуже дорогі.

Священик підніс мишу до самого свого обличчя, ніби хотів зазирнути їй в очі. Раптом він роззявив рота, поклав туди мишу й ковтнув.

Потім із насолодою закрив очі й облизав губи.

Мандрівники остовпіли від жаху. Коли очільник місії знову обернувся до них, у його очах зблискували зеленкуваті вогники.

— Ви припустилися невиправної помилки, не дослухавшись до моїх застережень, — проскреготів він дивним голосом. — Вам не слід було втручатися у справи, які вас не обходять. Мені дуже шкода, проте я більше не в змозі надавати вам свою гостинність. — На його обличчі з’явилася холодна відчужена усмішка.

Місіонери наблизилися до них. Тільки тепер Оскар побачив, що їхні очі мають зеленкуватий відблиск.

Гумбольдт миттєво захлопнув двері.

— Мерщій! Нам треба тікати. Вікно у ванній кімнаті…