Розділ «Частина 2 Острови часу»

Подолати останні метри до штурвалу було найважче. Буря нібито відчула, що хлопець намагається забрати ласу здобич, яку вона вже вважала своєю власністю. Люта стихія шаленіла й завивала, розхитуючи повітряний корабель із боку в бік.

Оскар щосили наліг на штурвал і спробував утримати корабель проти вітру. Одразу ж пролунали рипіння та скрегіт. Могутня сила, що тиснула на стерно, не мала наміру здаватися. Юнакові довелося ширше розставити ноги, спертися об палубу й мобілізувати всю свою енергію аж до останньої краплини. І лише тоді йому вдалося розвернути «Пачакутек». Ревіння вітру, начебто, трохи притишилося, зменшилася й хитавиця.

Іще важко відсапуючи, Оскар заходився оглядати навігаційне обладнання. Всі прилади й важелі було вкрито шаром піску, тож довелося їх швиденько очищувати. Невдовзі всі верньєри та перемикачі знову були в робочому стані. Легкий рух важеля вперед — і головний двигун запрацював. Почали обертатися гвинти, й корабель поволі піднявся над шаленою піщаною віхолою.

Оскар потрусив головою, витрушуючи з волосся пісок. Що ж, ми ще подивимося, хто тут хазяїн!

Він дав судну повний хід і став до штурвалу. Та раптом навколо зробилося ще темніше, й повітряне судно поглинула якась тінь.

Оскар відчайдушно скрикнув.

Стіна! Скельна стіна!

Вона була зовсім поряд. Тріщини й розпадини порізали поверхню цього прямовисного скелястого масиву, роблячи її схожою на луску казкового дракона. Він від переляку випустив штурвал — і одразу ж відчув страшенний удар, від якого юнак перелетів через місток і вдарився об фальшборт. Згори на нього посипалися дрібні камінці та галька. Він скочив на ноги, й одразу ж від скелі відкололася величезна брила пісковику й обрушилася на палубу поряд із ним. Дошки затріщали, поверхня палуби розлетілася на тріски, «Пачакутек», здавалося, зойкнув, застогнав і почав хилитися вбік.

Зовсім поряд із бортом просвистів іще один камінь, пошкодивши горизонтальне стерно. Господи, що ж тепер робити?

Корабель знову вдарився об скелю. Оскар почув, як рветься тканина. Газ почав зі свистом витікати з балону. Саме в цей час спалахнула блискавка. В повітрі запахло озоном. Хлопець чув, що водень і електричний розряд — несумісні речі. Або, точніше кажучи, занадто сумісні. Достатньо однієї іскри, й усе може злетіти в повітря.

Оскар зацьковано оглядався.

Треба забиратися звідси, і якомога швидше.

Похитуючись і спотикаючись, він кинувся на протилежний бік корабля. Внизу видно було землю, та до неї ще залишалося метрів десять або навіть п’ятнадцять. Цілком вистачить, щоб скрутити собі в’язи. Повз нього зі свистом пролітали камені, гілки й уламки стовбурів. Повітряний корабель іще раз вдарився об ці кляті скелі. Новий удар був таким потужним, що Оскара знову відкинуло на фальшборт. Йому вдалося вчепитися в поруччя й утриматися, але «Пачакутек» так нахилився, що хлопець практично завис над безоднею. Тепер Оскар боровся за життя, вчепившись у латунне поруччя занімілими від напруження пальцями. Сили для того, щоб підтягнутися, вже не залишилося, й він із жахом чекав нового удару, який або розчавить його, або скине вниз.

І в цей момент він прийняв рішення — мабуть, найбожевільніше з усіх, які йому будь-коли доводилося приймати. Проте він не мав іншого виходу. Під ним пролягав крутий схил — скеля закінчувалася довгим кам’яним осипом, що його було вже добре видно згори. На схилі росло кілька миршавих дерев і чагарників, які могли пригальмувати й пом’якшити падіння.

Оскар заплющив очі й відпустив руки. У вухах засвистів вітер. Шлунок стиснувся, ніби хлопцю щосили зацідили кулаком у живіт.

Падіння тривало цілу вічність. Коли він уже вирішив, що воно ніколи не скінчиться, підошви раптом торкнулися землі. Удар був таким потужним, що ноги одразу ж відібрало. Юнак двічі перекрутився через голову й покотився крутим схилом униз.

Пісок і пил запорошили очі. Він нічого не бачив і не чув, не розумів, де верх, а де низ. Все на світі пішло шкереберть. Оскар відчував лише гострий біль у грудях, поштовхи й удари. Біля самого підніжжя схилу він налетів на гостру кам’яну брилу і знепритомнів. Останнім, що він запам’ятав, були гілки та листя, що невідомо звідки взялися. Шум, тріск, шурхіт — і весь світ поринув у темряву.

22

Декілька годин потому

Шарлотта сиділа, притулившись до стовбура могутнього дерева і вдивляючись у ніч. Було досить холодно. Піщана буря вляглася, небо проясніло, на ньому засяяли зорі. Над саванною запанувала повна тиша.