Розділ «Частина 2 Острови часу»

Скляне прокляття


21


Шарлотта й Еліза сиділи навпочіпки між покрученими коренями баобаба, що високо випиналися над саваною. Вітер шаленів так, ніби прагнув із корінням вивернути старезне дерево із землі. Величезні маси піску, які буря підняла в повітря, обрушувалися на його стовбур, а там, де траплялася хоч найменша перепона, пісок накопичувався, утворюючи піщані кучугури — бархани. Навіть земля стугоніла від лютих ударів стихії.

Шарлотта стиснула губи. Де Гумбольдт, де Оскар? Їм уже давно час приєднатися до них. Вона глянула на свою супутницю. Обличчя Елізи майже неможливо було розрізнити в темряві, проте видно було, що в її очах блищала тривога.

За хвилину до них долинув крик. Протяжний відчайдушний крик, ледве чутний за ревінням вітру.

Крик увірвався так само несподівано, як і виник. Серце Шарлотти поривчасто закалатало. Страшенно перелякана, вона визирнула зі своєї схованки.

Видно було не далі, ніж на три метри. Дівчина вдягнула захисні окуляри, закрила обличчя носовичком і почала вдивлятися в довколишній хаос. Проте так нічого й не змогла побачити за жовтуватою піщаною імлою.

Раптом серед цієї імли виникло щось схоже на людську фігуру.

Гумбольдт!

Затискаючи рот і ніс хусточкою, дослідник поволі наближався до них. Під пахвою він тримав щось на кшталт сумки, з якої стирчав довгий дзьоб.

Шарлотта пересунулася на підвітряний бік і допомогла дядькові залізти в заглибину між коренями. Він весь був засипаний піском. Знесилено опустившись на суху траву, вчений поставив перед собою сумку з Вілмою. Пташка тремтіла й ледве чутно пищала.

— Де Оскар?

Гумбольдт прибрав від обличчя носовичок. За лічені хвилини його губи розпухли й завітрилися, а сам учений якось змарнів і миттєво постарів. Замість відповіді він сумовито похитав головою, але не зронив жодного слова.

— Чому ти мовчиш? — запитала дівчина. — Щось сталося?

Оскар опинився в самому центрі піщаної бурі. «Пачакутек» смикався, неначе мишеня в пазурах гігантської кішки, тріщав, стогнав і потроху руйнувався. Довкола виблискували блискавки, й раз у раз лунав оглушливий грім. Сховавши голову між колінами, Оскар чекав, коли ж, нарешті, настане кінець. Або кінець лютування стихій, або ж його власний.

Брезент над ним люто тріпотів і ляскав від вітру. Юнак перевірив кишені, проте не знайшов там нічого особливого, ніж, хусточку, захисні окуляри й олівець, у нагрудній кишені. Про всяк випадок він витяг окуляри. До латунної оправи було прикріплено шкіряний ремінець, скельця затемнені, щоб оберігати очі від сліпучих променів африканського сонця. Гумбольдт стверджував, що в пустелі ймовірність так званої «снігової сліпоти» така само велика, як і в горах або в арктичних снігах. Проте ці окуляри виконували й іще одну важливу функцію: вони захищали очі від піску.

Оскар надягнув окуляри і швидко визирнув із-під брезенту. М’які краї оправи ідеально прилягали до обличчя, Потім юнак вийняв носовичок, щільно прикрив ним нижню частину обличчя й затягнув вузлики на потилиці. Тепер він мав змогу вільно дихати. Знадобився деякий час, щоб очі призвичаїлися до темних окулярів, та, зрештою, до чого тільки людина не звикає! Хлопець виліз зі своєї схованки й підвівся на ноги. Піщана буря негайно схопила його у свої обійми й заходилася шматувати на клаптики шкіру й одяг юнака.

Оскар ухопився за дерев’яні поручні, ледве втримуючись у вертикальному положенні. Видимість не перевищувала кількох метрів, тому орієнтуватися було майже неможливо. Навколо, скільки сягало око, скрізь було одне й те ж саме — жовта імла й шалене ревіння вітру.

Хлопець розумів, що його єдиний шанс урятуватися — це спробувати вивести корабель із небезпечної зони. А для цього треба підняти «Пачакутек» якомога вище. Згодом, коли вітер ущухне, він спуститься й розшукає своїх товаришів.

На щастя, він знав, як керувати «Пачакутеком» — у цьому йому допомогли не лише пояснення Гумбольдта, але і власна гостра спостережливість. Найперше треба вирівняти корабель. Якщо він зуміє це зробити, то опиниться на шляху до перемоги.

Навкарачки діставшись до трапу, що вів на місток, він видерся нагору, до штурвалу. Тут усе було засипане піском, та й увесь корабель був ним покритий ущент. Покинутий штурвал безладно обертався на всі боки. Горизонтальне й вертикальне стерна майоріли, наче крила пораненої пташки, і рипіли під вітром, проте, здається, були цілком справними. Навіть якби тонка шкіра, якою вони були обтягнуті, подекуди розірвалася, Оскар і тоді б упорався.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Скляне прокляття» автора Тімайєр Томас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2 Острови часу“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи