Розділ «Частина четверта»

Іверсен зітхнув.

– Я щойно вам сказав, що не знаю жодного Твілінґена.

Симон злегка кивнув, наче сам до себе.

– Я вам так скажу: ми у відділі так часто чули подібні слова, що вже почали сумніватися, чи Твілінґен – реальна особа, чи всього лише міф.

– Як на мене, Хефасе, останнє більше схоже на правду.

Симон підвівся.

– Що ж, нехай би так і було, Іверсене. Проте міфи не контролюють з року в рік наркоторгівлю і ринок секс-рабства в цілому місті. Міфи не ліквідують вагітних жінок на прохання своїх ділових партнерів…

Він нахилився вперед, спершись обома долонями на стіл, і видихнув так, що Іверсен відчув несвіжий дух з рота літнього чоловіка.

– …Люди не бояться міфів настільки, що ладні шубовснути від них з кручі сторч головою. Я знаю, що він – реальна особа.

Симон випростався, відштовхнувшись долонями від столу, і попрямував до дверей.

– Я призначу прес-конференцію, щойно ступлю в ліфт, – змахнув він на прощання мобільним телефоном. – Тому вам варто просто зараз поговорити з сином.

– Зачекайте!

Симон зупинився перед дверима не обертаючись.

– Я… побачу, що можна зробити.

Симон витяг візитну картку і поклав її на скляний куб з макетом хмарочоса у формі пляшки з-під «кока-коли» всередині.

– Ви з ним маєте час до шостої.

– Всередині Статена? – повторив Симон, коли вони спускалися в ліфті. – Лофтус напав на Франка в його ж таки кабінеті?

– Це все, що я знаю наразі, – кивнула Карі. – Що сказав Іверсен?

– Нічого, – знизав плечима Симон. – Цілком передбачувано, він наполіг, перш за все, на зустрічі зі своїм адвокатом. Доведеться поговорити з ним завтра.

Арілд Франк сидів на краю ліжка і чекав, коли його візьмуть на операцію. Він був одягнений у блакитний лікарняний халат, а на зап’ясті мав ідентифікаційний браслет. У першу годину він не відчував жодного болю; однак нині біль робився дедалі інтенсивнішим, а укольчик, що зробив йому анестезіолог, взагалі не допомагав. Йому обіцяли справжнє знеболювання, від якого зникне чутливість у всій руці, безпосередньо перед операцією. Хірург, спеціаліст з операцій на руці, приходив, щоб розповісти йому детально, на що здатна мікрохірургія в наші дні, і повідомив, що відрізаний палець уже привезли в лікарню. Сказав, що розріз акуратний і чистий, і щойно палець возз’єднається зі своїм законним власником, нерви неодмінно зростуться, так що за кілька місяців він зможе застосовувати свій палець «і так, і сяк». Його дотепи, напевне, мали на меті розрадити пацієнта, але Франк перебував у не надто жартівливому гуморі. Тому він перервав хірурга і запитав, скільки часу знадобиться на пришивання пальця і коли він, Франк, зможе повернутись до роботи. А коли хірург сказав, що операція забере кілька годин, Франк, на подив хірурга, глянув на годинник і тихо, але виразно вилаявся.