Розділ «Частина четверта»

– Вони не залишать нас у спокої. Де ми маємо брати час для роботи? Я їх ненавиджу.

– У них теж своя робота, – сказав Симон.

– Газетярі роблять з нього знаменитість. Тобі про це відомо? – запитала Карі, дивлячись, як молодий інспектор іде до моря ліхтариків.

– Що ж, він обдарований слідчий, – сказав Симон.

– Я не про Бйорнстада, а про Сонні Лофтуса.

Симон здивовано обернувся до неї.

– Справді?

– Вони називають його сучасним терористом. Кажуть, він оголосив війну організованій злочинності й капіталізму. Звільняє суспільство від паразитів.

– Але ж він сам злочинець.

– Це тільки додає сюжету інтриги. Ти що, взагалі не читаєш газет?

– Ні.

– І на телефонні дзвінки не відповідаєш. Я намагалась тобі додзвонитись.

– Я був зайнятий.

– Зайнятий? Усе місто догори дриґом через ці вбивства, а тебе немає ні в офісі, ні на місці подій. Симоне, ти ж начебто мій керівник!

– Зауваження взято до уваги. То в чім річ?

Карі глибоко вдихнула.

– Я подумала: Лофтус один з дуже небагатьох дорослих мешканців нашої країни, які не мають ні банківського рахунку, ні кредитної картки, ні юридичної адреси. Але ми знаємо, що від убивства Калле Фаррісена у нього є достатньо грошей, щоб зупинятися в готелі.

– У «Плазі» він сплатив готівкою.

– Атож. Тому я перевірила готелі. З двадцяти тисяч клієнтів, що зупиняються в готелях Осло щоночі, в середньому тільки шістсот сплачують готівкою.

Симон подивився на неї.