Коли вона пішла, Симон увімкнув комп’ютер і перевірив свою поштову скриньку.
Хтось надіслав йому звуковий файл. Відправлено, схоже, з мобільного телефону.
Ніхто ніколи не надсилав йому звукові файли.
Він відкрив файл і натиснув «play».
Морґан дивився на розлюченого заступника директора в’язниці, який стояв посеред диспетчерської. Йому забинтували куксу, але він категорично відхилив санітарові умовляння лягти.
– То ви просто підняли бар’єр і дозволили вбивці вільно виїхати?! – гримав Франк.
– Він їхав вашою машиною, – сказав охоронець, витираючи піт з чола. – Він був у вашому форменому кашкеті.
– Але то був не я! – заревів Франк.
Морґан не знав, чи у Франка підвищений кров’яний тиск, але червона рідина почала просочуватись крізь білу марлю на його долоні, і Морґан знову відчув нудоту й слабкість.
Задзвонив один з телефонів – найближчий до монітора. Ґолдсруд підняв слухавку.
– Вони знайшли палець, – сказав він, – прикриваючи мікрофон. – Босе, ми відвеземо тебе в Уллевольську лікарню на операцію і тобі пришиють…
– Де?! – перервав його Франк. – Де вони знайшли його?
– На приладовій панелі твого «порша». Він був припаркований у другому ряду в Ґрьонланні.
– Знайти його! Затримати!
Тор Йонассон вчепився в ремінець, прикріплений до поручня в поїзді метро. Промимрив вибачення, зачепивши іншого сонного ранкового пасажира. Сьогодні Тор мав продати п’ять мобільних телефонів. Така була його мета. І коли він сяде – і, сподівався він, їхатиме сидячи – на зворотний поїзд сьогодні по обіді, то знатиме, чи мети досягнуто. І це принесе йому… щастя. Можливо.
Тор зітхнув.
Він подивився на чолов’ягу в уніформі, що стояв спиною до нього. З навушників у того на голові долинала музика. Кабель навушників тягнувся до мобільного телефона, що пасажир в уніформі тримав у руці, а на телефоні зберігся ярличок крихітної крамнички, де Тор працював. Тор змінив позицію, щоб побачити пасажира в профіль. Придивився до нього. Чи не той самий хлопець, що купував у нього батарейки для музейного девайсу? Програвач компакт-дисків «Discman». Тор був настільки заінтригований, що знайшов його в Мережі. Ті програвачі випускали ще до 2000 року, коли був розроблений Walkman, сумісний з MP3. Тор стояв до хлопця так близько, що чув звук з його навушників, попри гуркіт сталевих коліс, аж доки поїзд пішов на поворот і вагон немилосердно зарипів.
Жіночий голос звучав самотньо, без супроводу. Але він упізнав мотив пісні:
«Ти завжди був її коханцем…» Леонард Коен.
Симон з недовірою подивився на іконку звукового файлу. Прослуховування забрало лічені секунди. Він знову натиснув «play».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Ю Несбьо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 83. Приємного читання.