Розділ «Частина третя»

Вони проминули пліч-о-пліч блокпост, і Морґан кивнув охоронцеві всередині будки.

Коли підходили до входу, хлопець дістав мобільний телефон і трохи відстав – здається, відправляв sms.

Двері вже зачинилися за групою, що йшла перед ними, і Морґан мусив витягти свій власний електронний ключ. Він відімкнув двері.

– Дуже дякую, – сказав той Сьоренсен, прослизнувши перед ним усередину.

Морґан зайшов за ним, а далі повернув до перевдягальні. Він бачив, як хлопець приєднався до іншої частини персоналу і зайшов з ними у тамбур, звідки двері вели по різних блоках.

Бетті скинула черевички і плюхнулась у ліжко. Ох і чергування було цієї ночі! Вона була виснажена і знала, що нескоро спроможеться заснути, але треба було принаймні зробити спробу. А для того, щоб зробити, вона мала спершу звільнитись від відчуття, що вона мусила б повідомити поліцію про інцидент у люксі № 4. Після того як вони з охоронцем оглянули кімнату, щоб переконатися, що все ціле і нічого не бракує, Бетті привела все до ладу і вже була викинула половинку лимона в кошик для сміття, коли помітила там ужитий одноразовий шприц. Без жодних підказок її мозок зумів скласти разом два і два: потемніла м’якоть фрукта і шприц. Вона помацала лимон і знайшла в його цедрі кілька крихітних отворів. Вичавила краплину лимонного соку в жменю і побачила, що сік мутний, наче розчин крейди. Вона обережно торкнула сік язиком: крім типової лимонної кислоти, відчувався також гіркуватий, наче в ліках, присмак. Вона мала прийняти рішення. Але ж чи забороняє закон гостям куштувати лимони в чудернацький спосіб? Чи застосовувати одноразові шприци? А що коли вони діабетики чи страждають на які-небудь іще недуги? Або бавляться у химерні ігри з відвідувачами в своєму номері? Так розваживши, вона винесла вміст кошика вниз і викинула в контейнер. Зробила короткий запис у журналі про гамір у люксі № 4 і про знайденого там прив’язаним до унітаза чоловіка. Чоловіка, який сам заперечив будь-який конфлікт чи наявність претензій. Що ще вона могла зробити?

Роздягаючись, вона увімкнула настінний телевізор і пішла у ванну. Зняла макіяж і почистила зуби. Вона чула енергійні голоси дикторів програми новин на каналі TV2. Вона, як правило, залишала телевізор працювати на низькій гучності, бо це допомагало їй засинати. Можливо, тому, що бадьорий голос ведучого програми новин нагадував їй батьків голос: він міг би повідомляти про загибель континентів, а Бетті однаково почуватиметься в безпеці. Проте останнім часом самого телебачення не було достатньо. Вона почала приймати снодійне. Не дуже сильне начебто, та однак… Її лікар сказав, що Бетті слід попросити, щоб її чергування не ставили у нічну зміну, і побачити, чи це не допоможе налагодити сон. Але ніхто ж не дістався вершини кар’єрних сходів, ухиляючись від труднощів. За дзюрчанням води з крана і човганням зубної щіточки вона таки розчула, що поліція розшукує чоловіка за підозрою у вбивстві людини в собачій вольєрі вчора ввечері і що з тим самим злочинцем пов’язують убивство Aйнете Іверсен і потрійне вбивство у Ґамлебюен.

Бетті сполоснула рот, вимкнула воду і повернулась у спальню. Зупинилась на порозі. Подивилась на фотографію розшукуваного злочинця на екрані телевізора.

То був він.

На фото у нього була борода і довге волосся, але Бетті не бентежила жодна машкара – її спеціально навчали розпізнавати обличчя за фотографіями: у «Плазі» та інших міжнародних готелях зберігаються файли на відомих готельних шахраїв, з якими рано чи пізно матиме справу черговий адміністратор. Тож це був він. Чоловік, якого вона поселяла, тільки без окулярів, але – з бровами.

Вона втупилася у залишений на тумбочці коло ліжка мобільний телефон.

«Пильність у поєднанні з тактовністю». «Неухильна турбота про інтереси готелю в першу чергу». «Може далеко піти».

Вона знову міцно заплющила очі.

Мати правду казала. Через цікавість тільки в халепу вскочиш.

З вікна свого кабінету Арілд Франк дивився, як офіцери нічної зміни залишали Статен. І подумки занотовував прізвища усіх, хто запізнився на ранкову зміну. Запізнення дратували його. Дратували люди, нездатні як слід виконувати свою роботу. Як, наприклад, КРИПОС і відділ розслідування вбивств. Поліції дали чітку інформацію для рейду на Центр Іла, а Лофтус все одно вислизнув від них. І це аж ніяк не добре. Нині вони мусять сплачувати високу ціну за некомпетентність поліції. Хуґо Нестора убито тої ночі. У собачій вольєрі. Неймовірно: одна людина, наркоман, може спричинити стільки хаосу! Законослухняного громадянина всередині Франка теж обурювала злочинна неповороткість поліції: час від часу він навіть відчував розчарування, що поліція ніяк не спроможеться упіймати його – корумпованого заступника директора в’язниці. Він помічав підозру в очах Симона Хефаса, але у Хефаса кишка затонка, щоб притиснути його. Боягузові є що втрачати. Симон Хефас відчайдушний, тільки коли гроші на кону стоять… Бісові гроші. А на що Франк сподівається? Купити собі за гроші пам’ятник, репутацію однієї з опор спільноти? Відколи він запав на гроші, вони стали для нього як героїн, і цифри на банківському рахунку, замість стати засобом для досягнення якоїсь мети, поклали кінець усім прагненням, і все інше втратило сенс. І, як будь-який наркоман, він знав це, усвідомлював, але вже не в змозі був щось удіяти.

– До тебе офіцер, що назвався Сьоренсеном, – сказала його секретарка з приймальні.

– Не пускай його…

– Він пройшов повз мене, сказав, що це забере одну хвилину.

– Справді? – насупився Франк.

Це що ж, Сьоренсен хоче взятись до роботи раніше, ніж його лікарняний закінчився? Нетипово для норвезького працівника. Він почув, як у нього за спиною відчинились двері.