Розділ «Частина третя»

– А що Лай? – запитав Симон, киваючи в бік чоловіка, що сидів на пеньку позаду них, тремтячи і кутаючись у шерстяну ковдру.

– Каже, вбивця погрожував йому пістолетом. Замкнув його в сусідній порожній клітці, забрав його мобільний і гаманець. Лай просидів у собачій вольєрі тридцять шість годин. Він усе бачив.

– І що розповідає?

– Він, бідолаха, абсолютно зломлений; говорить і не може зупинитися. Лай нелегально продавав собак забороненої породи, і Нестор був його клієнтом. Але Лай не в змозі доладно змалювати вбивцю. Зрештою, це спільна для всіх свідків риса – вони не запам’ятовують обличчя людей, які погрожували їхньому життю.

– Ще й як запам’ятовують! – заперечив Симон. – Вони пам’ятають їхні обличчя до останнього дня життя. Вони просто не пам’ятають їх такими, якими бачимо їх ми, тож і змальовують їх хибно. Зачекайте на мене тут.

Симон підійшов до чоловіка в ковдрі. Сів на сусідньому пеньку.

– Який він був на вигляд? – запитав Симон.

– Я вже розповідав вашим…

– Як оцей? – показав йому фотографію Симон, витягнувши її з внутрішньої кишені. – Спробуйте уявити собі його без бороди і з короткою стрижкою.

Чоловік пильно розглядав фото. Потім повільно кивнув.

– Цей самий погляд. Щось таке було у нього в очах. Начебто він – дитя невинне.

– Упевнені?

– Цілковито.

– Дякую.

– Він теж усе повторював… Щоразу «дякую, дякую». І плакав, коли собаки роздерли Нестора.

Симон сховав фото в кишеню.

– Останнє запитання. Ви сказали поліції, що він погрожував вам пістолетом. В якій руці він тримав зброю?

Чоловік закліпав очима – напевне, він про це досі не замислювався.

– У лівій. Він шульга.

Симон підвівся і повернувся до Бйорнстада і Карі.