Розділ «Частина третя»

– Отож-бо… Слухай, Симоне, ти мене знаєш, і ти знаєш, що часом я можу бути надміру впевненим у своїй непохибності, і…

– …і?

Парр відкашлявся. Розгойдувався назад і вперед на п’ятах, наче готуючись до зльоту.

– …і твоя оцінка ситуації сьогодні вночі виявилась правильнішою за мою. Все дуже просто. І це буде враховано на черговій переатестації.

– Дякую, Понтію, але я вийду на пенсію задовго до своєї чергової переатестації.

– Це правда, – посміхнувся Парр. – Однак ти блискучий полісмен, Симоне. І завжди ним був.

– Це теж правда, – сказав Симон.

– Як Ельзе?

– Дякую, добре. Чи…

– То як?

Симон зітхнув.

– Більш-менш. Поговоримо про це якось іншим разом. Спати?

Парр кивнув.

– Спати.

Він поплескав Симона по плечу, повернувся і пішов до свого джипа. Симон подивився йому вслід. Зігнув гачком вказівний палець і витягнув з-під губи снус. Тютюн більше не смакував йому.

Розділ 31

Була сьома ранку, коли Симон узявся до роботи. Він спромігся на дві з половиною години сну, завдяки півтори чашки кави і половинці таблетки від головного болю. Деякі люди здатні виживати на дуже невеликій тривалості сну. Симон до них не належав.

А от Карі, схоже, належала. Вигляд у неї був на диво бадьорий, коли вона підійшла до нього.

– Що чути? – спитав Симон, важко падаючи в своє крісло і розпечатуючи коричневий конверт, що чекав на нього на столі.

– Жоден з трьох чоловіків, яких ми заарештували минулої ночі, не дав ніяких свідчень, – доповіла Карі. – Взагалі – жодного слова. Вони навіть відмовились назвати свої прізвища.