Розділ «Частина третя»

– Псих зі стилетом?

Нестор ніколи не міг уторопати, як його бос отримує інформацію. Його ніхто ніколи не бачить на вулиці. Нестор ніколи не зустрічав людей, котрі обмовились би, буцім розмовляли з ним. Однак він завжди знав усе; і так було з давніх-давен. У часи «крота» дивуватись не випадало, адже бос мав доступ практично до всього, що відомо було поліції. Але після того, як вони вбили Аба Лофтуса, який намірявся здати його, діяльність «крота», здавалось би, припинилась. І було це майже п’ятнадцять років тому; тож нині Нестор змирився з тим, що він, ймовірно, ніколи не дізнається, під чиєю личиною насправді ховався «кріт».

– Він казав, якийсь хлопець в Іла має таку купу грошей, що сплатив борг сусіди зі своєї кімнати, – промовив Нестор завченим тоном, ретельно вимовляючи те, що, на його думку, мало бути східнослов’янським «р». – Дванадцять тисяч крон готівкою.

– Ніхто в Іла ніколи не сплатить борг іншого торчка, – зауважив Вольф, літній чолов’яга, що відповідав за торгівлю дівчатами.

– Отож-бо, – сказав Нестор. – А цей хлопець сплатив, хоча сусіда ще й звинуватив його в крадіжці сережок. Тоді я подумав…

– Ти подумав про гроші з сейфа Калле, – перервав його Великий Бос, – і коштовності, викрадені в Іверсенів?

– Так. Тому я побачився з Коко і показав йому фотографію хлопця. І він підтвердив, що то був він, Сонні Лофтус. Я навіть знаю номер його кімнати – 323. Питання в тому лише, як ми його…

Нестор склав разом пучки пальців і цмокнув губами, начебто підбираючи соковитіший вираз до «вб’ємо».

– Ми туди не зможемо пробратись, – сказав Вольф. – Принаймні не зробимо нічого непоміченими. Ворота замкнені, чергують адміністратори, скрізь відеоспостереження.

– Ми могли б найняти когось із мешканців Центру, – запропонував Восс, колишній голова однієї страхової компанії, згодом звільнений за причетність до контрабанди і продажу анаболічних стероїдів.

– Ми не довіримо цю роботу наркоману, – заперечив Вольф. – Мало того, що Лофтус вислизав щоразу з рук начебто компетентних професіоналів, він, як видається, одного з них навіть убив.

– Так що ж нам робити? – запитав Нестор. – Підстерігати його за воротами Центру? Посадити снайпера в будинку навпроти? Підпалити Центр і перекрити пожежні виходи?

– Хуґо, зараз не час для жартів, – сказав Восс.

– Тобі варто знати, що я ніколи не жартую, – сказав Нестор, відчуваючи, як його обличчя починає пашіти жаром, але не спливати потом.

– Гарна ідея.

Ці два слова були вимовлені тихо, здавалось би, ледь чутно. А пролунали вони в залі наче грім. Запала мовчанка.

– А саме? – зрештою запитав Нестор.

– Якщо ми не впораємо його першими, його затримає поліція, – сказав Великий Бос.

Нестор обвів поглядом присутніх, щоб переконатися, що він не єдиний, хто не зрозумів, і аж тоді перепитав:

– Що ти маєш на увазі?