Розділ «Частина третя»

Вона почула, як гість вимкнув кран і невдовзі вийшов із зачесаним назад мокрим волоссям і піною для гоління на обличчі.

– Я повісила ваш костюм у шафу. Мені звеліли взяти у вас листа, що має бути франкований і відправлений.

– О, так. Величезне спасибі. Ви не могли б зачекати хвилинку?

Бетті підійшла до вікна вітальні, помилувалась на новий Оперний театр і Осло-фіорд. Нові висотні будівлі стояли близько одна до одної, як палі в паркані. Екеберґьосен. Пошта. Ратуша. Залізничні колії, що тяглися сюди з усієї країни і зливались воєдино в клубок нервів на центральному залізничному вокзалі Осло. Вона зауважила водійські права на великому письмовому столі. Вони належали не Лаю. Поруч з правами лежали ножиці і паспортного розміру фото Лая у масивних окулярах з квадратною чорною оправою – саме в таких він був, коли вона його сюди поселяла. Далі на столі лежали два однакових і абсолютно нових портфелі. З-під клапана одного з них стирчав кутик поліетиленового пакетика. Вона придивилася. Матовий напівпрозорий поліетилен. Зі слідами чогось білого з внутрішнього боку.

Вона зробила два кроки назад, щоб зазирнути в спальню. Двері у ванну були відчинені, і вона могла бачити спину гостя, що стояв перед дзеркалом. У нього був рушник навколо талії, і він був зосереджений на голінні. Це означало, що вона має невеличке вікно.

Вона спробувала розкрити портфель з пластиковим пакетиком. Він був замкнений. Вона подивилась на кодовий замок. Маленькі металеві коліщатка показували 0999. Вона подивилася на інший портфель. 1999. Чи обидва портфелі замкнені на той самий шифр? У такому разі, 1999 – більш ймовірний шифр. Це рік. Рік чийогось народження, мабуть. Або пісня Принца. У такому випадку інший портфель не замкнений.

Бетті почула, що гість пустив воду у ванній кімнаті. Він споліскував собі обличчя після гоління.

Вона знала, що не слід.

Вона підняла клапан іншого портфеля. І охнула.

Портфель був набитий пачками банкнот.

Потім вона почула кроки зі спальні і, швидко закривши портфель, зробила три жвавих кроки і зупинилась коло дверей у коридор. Серце її шалено калатало.

Він вийшов зі спальні і подивився на неї з усмішкою. Але щось у ньому змінилося. Можливо, від того просто, що він був без тих окулярів. Чи річ у закривавленій ватці над одним оком. Наступної миті вона зрозуміла, що змінилось. Він поголив брови, ось у чім річ. Хто ж це у світі видаляє брови? Крім Боба Ґелдофа в «Стіні», звісна річ. Але той був божевільним. Чи прикидався божевільним. Чи божевільний чоловік, що стоїть перед нею? Ні, божевільні не мають портфелів, напханих грішми. Їм лише ввижається таке в маячні.

Він витяг шухляду зі столу, взяв звідти коричневий конверт і передав його Бетті.

– Будь ласка, ви подбаєте, щоб лист пішов із сьогоднішньою поштою?

– Я впевнена, це ми можемо влаштувати, – сказала вона, сподіваючись, що він не помітить дрожі в її голосі й тілі.

– Дуже вам дякую, Бетті.

Вона закліпала очима. Авжеж: ім’я на її готельному бейджику.

– Приємного вам дня, пане Лаю, – усміхнулась вона, кладучи руку на ручку дверей.

– Зачекайте, Бетті…

Вона відчула, як застигла її усмішка. Він помітив, що вона розкривала портфель. Зараз він…