Розділ «Частина третя»

– Наш друг з КРИПОСу думав, що вбивця застосував зброю великого калібру, але якби колега більше тямив у балістиці, він би помітив, що порожні гільзи від набоїв невеликого калібру. Тому великий вхідний отвір – це насправді два невеликих вхідних отвори однієї рани від двох куль, які вбивця намагався видати як рану від одного пострілу. Ось чому він видалив першу кулю, що застрягла в стіні.

– Отже, то не була давня вибоїна, як гадав криміналіст, – підхопила Карі. – Тому на підлогу під нею насипався свіжий тиньк!

Симон посміхнувся. Вона бачила, що він був задоволений нею. І, на власний подив, вона відчула, що це її тішить.

– Подивись на опис типу зброї і серійний номер на гільзі. Вид набоїв відрізняється від того, що ми знайшли на першому поверсі. Це означає, що, стріляючи з ліфта, вбивця застосовував іншу зброю, ніж та, яку він згодом застосував до лежачих жертв. Я думаю, балістики зможуть довести, що останні постріли було зроблено з власної зброї вбитих.

– З їх власної?

– Це вже з твоєї парафії, Адель, але, як на мене, було б важко повірити, що троє типів у наркодилерському лігві сиділи геть беззбройними. Вбивця забрав їхню зброю з собою, щоб ми не виявили, що він скористався нею.

– Твоя правда.

– Питання в тому, звісно, – вів далі Симон, прилаштовуючись за трамваєм, – чому для нього так принципово, щоб ми не знайшли першу кулю і порожню гільзу.

– Хіба це не очевидно? Відбиток від ударника дасть нам серійний номер пістолета, а Реєстр вогнепальної зброї дуже скоро приведе нас до…

– Дарма. Подивись на торець гільзи. Там немає номерного відбитка. У вбивці старий пістолет.

– Гаразд, – сказала Карі, подумки зарікаючись будь-коли надалі вживати вислів «це очевидно». – Тоді я не знаю, в чім річ. Але у мене таке відчуття, що ти наміряєшся сказати мені…

– Авжеж, Адель. Зараз у тебе в руках порожня гільза до того самого типу набоїв, що були застосовані вбивцею Айнете Іверсен.

– Так, розумію. Але по-твоєму…

– Я вважаю, що вбивця намагався приховати, що він також убив Айнете Іверсен, – сказав Симон і зупинився на жовте світло так різко, що водій у машині позаду роздратовано посигналив. – Він забрав порожню гільзу з місця вбивства Іверсен не тому, що – як я гадав спочатку – на ній був знак від ударника. Він зробив це тому, що вже планував друге вбивство і робив усе від нього залежне, щоб звести до мінімуму ризик, що ми виявимо зв’язок. Б’юся об заклад, що стріляна гільза, яку вбивця забрав з дому Іверсен, має той самий серійний номер, що й гільза, яку ми знайшли у шахті ліфта.

– Той самий вид набоїв… але дуже поширений. Хіба ні?

– Авжеж.

– То чому ти такий упевнений, що є зв’язок?

– Я не впевнений, – сказав Симон, дивлячись на світлофор так, наче то бомба з таймером. – Але тільки десять відсотків населення – шульги.

Вона кивнула. Спробувала застосувати власну аргументацію. Марно. Зітхнула.

– Я здаюсь. Твій хід.