– Калле Фаррісена прив’язав до батареї шульга. Айнете Іверсен застрелив шульга.
– Щодо першого – розумію. Але щодо Іверсен…
– Мені слід було розчовпати одразу. Кут прицілювання від порога до кухонної стіни. Якщо постріл, який убив Айнете Іверсен, був здійснений убивцею з правої руки і з того місця, яке я початково визначив, він повинен був стояти однією ногою на землі, збоку від вистеленої плитняком стежки, і на м’якому ґрунті мав би залишитися слід його черевика. Розв’язання цієї невідповідності, звісно, в тому, що він стояв обома ногами на плитняку, бо стріляв з лівої руки. Кепська поліційна робота з мого боку.
– Скажи, чи я права, – сказала Карі, спершись підборіддям на долоню. – Є зв’язок між справою Айнете Іверсен і потрійним убивством на фабриці. І вбивця не пошкодував зусиль на маскування цього зв’язку, боячись, що саме цей зв’язок як такий вкаже нам на нього.
– Дуже добре, офіцере Адель. Ти змінила перспективу огляду і своє положення, і тепер ти ясно все бачиш.
Карі знову почула роздратоване дудіння позаду і розплющила очі.
– Зелене світло, – сказала вона.
Розділ 23
Дощ уже так густо не періщив, але Марта однаково натягла свою куртку на голову, тим часом як Стіґ, діставши ключ, відмикав двері у підвал. Підвал, так само як гараж, був заповнений предметами, що в деталях розповідали історію родини: рюкзаки, кілочки для наметів, пара червоних черевиків на низькому ходу, що призначались, напевне, для якогось спорту, – вочевидь для боксу. Сани. Ручна газонокосарка, яку згодом замінила бензинова, що нині в гаражі. Велика прямокутна морозильна камера. Широкі полиці з лікерними пляшечками і банками для варення, обплетеними павутиною. Ключ на цвяшку і брелок з літерами, що колись позначали, до яких дверей той ключ. Марта зупинилась коло шереги лиж – на деяких з них досі зберігся бруд від катання на Великодні та Пасхальні канікули. Одна лижва, найдовша і найширша, розколота уздовж.
Щойно вони увійшли всередину будинку, Марта одразу зрозуміла, що в ньому ніхто не жив упродовж років. Можливо, їй підказав це специфічний запах пустки або шар пилу, – невидима патина часу.
Її здогад підтвердився, коли вони увійшли у вітальню. Тут не було жодного предмета, виготовленого в останнє десятиліття.
– Я приготую каву, – сказав Стіґ і пішов на кухню – прилегле приміщення.
Марта оглядала фотографії на камінній полиці.
Весільне фото. Подібність, особливо до нареченої, – просто разюча.
На іншій фотографії – ймовірно, зробленій років за два по тому – подружжя в товаристві двох інших пар. Марта інтуїтивно відчула, що всі три пари пов’язані не через жінок, а саме через чоловіків. Це підтверджувалося тим, що саме чоловіки були дуже схожі один на одного. Схожі своїми однаковими, дещо зухвалими позами, впевненими усмішками, тим, як вони домінували кожен у своєму просторі – як альфа-самці, що ревниво оберігають свою територію. Гідні один одного, подумала вона.
Вона вийшла на кухню. Стіґ стояв спиною до неї, схилившись до холодильника.
– Ти знайшов каву? – запитала вона.
Він повернувся до неї, швидко зірвавши з дверей холодильника жовтий листочок-самоклейку із запискою і сунувши його в кишеню штанів.
– Так, – сказав він і відчинив шафу над раковиною.
Він відміряв кави у фільтр, налив води в кавоварку і швидким звичним рухом увімкнув її. Скинув піджак і повісив його на спинку одного з кухонних стільців. Не того, що стояв найближче до нього, а того, що був ближче до вікна. На свій стілець.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Ю Несбьо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 20. Приємного читання.