Розділ «Чвара королів»

— Королева Даянерис мусить увійти сама або не входити зовсім. — З-під дерев виступив ворожбит П’ят Прей. «Невже він там стояв увесь час?», зацікавилася Дані. — Якщо вона відвернеться зараз, то двері мудрості зачиняться для неї на віки вічні.

— Моя розважальна мавна досі чекає! — покликав Цзаро Чжуан Даксос. — Відверніться від цього божевілля, о найупертіша з королев та цариць! Я маю сопілкарів, які втішать вашу знуртовану душу найсолодшою музикою, і маленьку дівчинку, від чийого язика ви зітхатимете і танутимете.

Пан Джораг окинув купецького магната кислим поглядом.

— Ваша милосте, згадайте-но Міррі Маз Дуур.

— Вже згадала, — раптом вирішила Дані. — Я згадала, які знання вона мала. А була ж усього лише маегі.

П’ят Прей слабко всміхнувся.

— Дитина каже мудро, як стариця. Візьміть мою руку і дозвольте вас відвести.

— Я не дитина! — відповіла Дані, але руку взяла.

Під чорними деревами було темніше, ніж вона чекала. І шлях виявився довший. Стежка начебто здавалася прямою від вулиці просто до дверей палацу, але П’ят Прей скоро звернув убік. Коли Дані спитала, він відповів:

— Якщо зайти спереду, то ніколи не вийдеш назад. Зважте на мої слова, королево: Дім Невмирущих збудовано не для смертних людей. Якщо ви поціновуєте вашу душу, бережіться і робіть усе точно так, як я кажу.

— Я робитиму так, як ви скажете, — пообіцяла Дані.

— Коли увійдете, то опинитеся у кімнаті з чотирма дверима: тими, крізь які увійшли, і ще трьома. Далі заходьте до тих, які по праву руку від вас. Завжди й незмінно обирайте двері по праву руку. Якщо натрапите на сходи, рухайтеся вгору. Ніколи не сходьте донизу і ніколи не заходьте до інших дверей, ніж ті, що одесну від вас.

— Завжди праві двері, — повторила Дані. — Зрозуміло. А коли виходитиму, то робити протилежне?

— Аж ніяк, — заперечив П’ят Прей. — Хоч приходите, хоч ідете геть — робіть те саме. Завжди вгору. Завжди праві двері. Проте перед вами можуть відчинитися й інші. За ними ви можете побачити щось таке, що вас збентежить. Видіння прекрасні й видіння страшні, незбагненні дива та неймовірні жахіття. Види й звуки днів минулих, і днів майбутніх, і тих днів, яких ніколи не було. Мешканці та слуги дому можуть звертатися до вас на шляху. Відповідайте або не зважайте — вибір за вами. Але не заходьте до жодної кімнати, доки не досягнете приймальні.

— Розумію.

— Коли ви з’явитеся до палати Невмирущих, майте терпець. Для них наші жалюгідні життя — то лише мерехтіння мушиних крилець. Слухайте якомога уважніше, і кожне почуте слово записуйте у своєму серці.

Коли вони досягли дверей — великого, видовженого вгору рота у стіні, зробленій за подобою людського обличчя — на порозі їх чекав найменший карлик, бачений Дані. Не вищий, ніж їй по коліно, гостропикий, з кирпатим свинячим носом, але вдягнений у тонкого краму ліберію синьо-лілового кольору. В крихітних рожевих рученятах він тримав срібну тацю, а на ній стояв вузький кришталевий келих густої синьої рідини — «вечірньої тіні», вина ворожбитів.

— Візьміть та випийте, — заохотив П’ят Прей.

— А чи не посиніють від того мої вуста?

— Одна стеблина лише відкриє вам вуха та розвіє туман з очей, щоб ви могли бачити і чути істини, поставлені перед вами.