Розділ «Чвара королів»

— З удовицею Роголіс, мосьпане.

— Отією шкириндою? Та він що, сліпий? В неї цицьки, наче порожні міхи — давно висохли та скоцюбилися.

— А він, перепрошую пана, не цицьок собі шукав.

Залізняки з гуркотом зачинили високі двері у кінці палати. З княжого місця Бран бачив десь із двадцятеро. Можливо, ще кількох поставили на чатах коло брами та зброярні. Але навіть разом з вартовими нападників не могло бути більше за три десятки.

Теон здійняв руку, щоб усі замовкли.

— Ви всі мене добре знаєте…

— Знаємо, що ти мішок смердючого лайна! — заволав Мікен. Лисий увігнав йому тупий кінець списа у живіт, а тоді хльоснув ратищем по обличчі. Коваль впав на коліна і виплюнув на підлогу зуб.

— Помовч, Мікене! — Бран намагався казати суворо та гідно, як справжній князь — як Робб, коли той віддавав накази. Але голос його зрадив, і вийшло якесь пронизливе скигління.

— Слухай свого малого панича, — мовив Теон. — Здорового глузду він має більше за тебе.

«Добрий господар обороняє своїх підданих», нагадав Бран собі.

— Я здав Зимосіч Теонові.

— Гучніше, Бране. І клич мене принцом.

Бран підвищив голос.

— Я здав Зимосіч принцові Теону! Ви всі тепер мусите коритися йому.

— Дідька лисого я йому скорюся! — заревів Мікен гучно, мов бик.

Теон на його закид не зважив.

— Мій батько вдяг стародавню корону солі та скелі й оголосив себе королем Залізних островів. За правом завоювання північ також приєднується до його володінь. Тепер ви усі — його піддані.

— В своїй сраці хай собі підданих шукає! — Мікен витер кров з рота. — Я служу Старкам, а не якійсь зрадливій каракатиці… а-а-а!

Удар тупим кінцем списа кинув його обличчям на кам’яну підлогу.

— Ковалі сильні руками, та слабкі головою, — зазначив Теон. — Але якщо решта з вас служитиме мені так вірно, як служила Недові Старку, то відчує мою щедрість і не матиме приводу нарікати на нового володаря.