Розділ «Чвара королів»

Пан з кольчужним кулаком на вапенроку здійняв очі.

— Нам обіцяли почесний полон, шляхетне поводження… — почав був він.

— Ану тихо мені! — заверещав на нього Варго Хап, бризкаючи слиною.

Пан Аморі звернувся до бранців:

— Що вам обіцяв Хап, мене не обходить. Князь Тайвин поставив каштеляном Гаренголу мене, і я чинитиму з вами, як забажаю. — Він махнув до сторожі. — Велика цюпа під Вдовиною Баштою має вмістити усіх. А хто туди не хоче — вільний померти просто тут.

Поки його вояки відганяли бранців до підземелля під вістрями списів, Ар’я побачила, як на сходах з’явився Балух, блимаючи на світло. Якби він помітив її відсутність, то кричав би й погрожував спустити батогом шкуру, та вона не боялася. Балух був не Вис. Він завжди обіцяв комусь спустити шкуру батогом, але Ар’я жодного разу не бачила, щоб він бодай когось вдарив. І все ж краще не траплятися йому на очі. Вона озирнулася. У дворі випрягали волів, розвантажували вози, «Хвацькі компанійці» вимагали собі питва, а навколо клітки з ведмедем потроху збирався цікавий натовп. Посеред гармидеру було неважко зникнути непоміченою. Вона повернулася так само, як прийшла, не бажаючи, щоб хтось її упіймав та приставив до роботи.

Вдалині від брами та стаєнь у величезному замку важко було перестріти хоч одну живу душу. Галас потроху стишився в Ар’ї за спиною. Дмухав поривчастий вітер, гуляв вихорами у дворах, витискав тремтливий вереск зі щілин між каменями Плакучої Башти. З дерев божегаю почало падати листя. Ар’я чула, як воно летить крізь покинуті замкові двори між порожніх палат та служб, як шурхотить на каменях. Гаренгол знову майже спорожнів, і звуки виробляли в ньому дивні речі. Бувало, що камені наче всотували в себе весь шум і вкривали двори ковдрами тиші. А іншим разом луна мовби жила своїм власним життям: зробиш крок — і він перетворюється на тупотіння цілого примарного війська, скажеш слово — і чуєш у відповідь цілий бенкет вдалині. Чудернацькі звуки Гаренголу завжди лякали Мантулика, хоча Ар’я на них не зважала.

Тиха, як тінь, вона подолала середній двір, обійшла Жах-Башту, проминула порожні соколині кліті, де духи мертвих птахів розсікали повітря примарними крилами — так переповідали люди в замку. Зараз вона могла піти, куди забажає. В замку стояла залога, не більша за сотню людей — такий малий загін у Гаренголі просто губився. Палата Ста Коминів стояла зачинена, а заразом ще багато менших будівель — навіть ціла Плакуча Башта. Пан Аморі Лорх мешкав у каштелянських покоях Башти Гори-Король, просторих, наче князівські чи королівські. Ар’ю з іншою челяддю переселили до підвалів під нею, щоб були під рукою. Коли в замку стояв князь Тайвин, назустріч завжди траплявся якийсь вояк, що питав тебе про твоє доручення. Але тепер сотні людей випало стерегти тисячу дверей, і ніхто більше не знав, де кому належало бути. Та не дуже й хотів знати, по правді кажучи.

Проминаючи зброярню, Ар’я почула дзвін молота. Крізь високі вікна блимало тьмяно-жовте сяйво. Вона видерлася на дах і зиркнула донизу. Там Гендрі лупцював по панцерному нагрудникові. Коли він працював, для нього існувало тільки залізо, міхи та вогонь. Молот видавався частиною його руки. Ар’я подивилася, як грають м’язи на його грудях, послухала сталевої музики, яку він грав молотом. «Який він дужий», подумала Ар’я. Коли Гендрі узяв кліщі з довгими ручками, щоб вмочити панцира у гартувальні ночви, Ар’я ковзнула крізь вікно і зістрибнула на підлогу поруч із ним.

Гендрі не надто здивувався, побачивши її.

— Ти б мала спати, дівчисько. — Панцир засичав, наче кіт, коли Гендрі вмочив його у холодну воду. — Що там за гармидер?

— Варго Хап повернувся з бранцями. Я бачила їхні значки. Там є один з Гловерів, господарів на Жбирі-в-Пущі. Він з панства мого батька. Решта теж з півночі.

Раптом Ар’я усвідомила, навіщо ноги принесли її сюди.

— Ти мусиш допомогти мені врятувати їх.

Гендрі зареготав.

— Цікаво, як саме?

— Пан Аморі посадовив їх у підземелля. Оте під Вдовиною Баштою, де одна велика цюпа. Двері можна вибити твоїм молотом…

— А вартові, значить, дивитимуться і ставитимуть гроші, за скільки ударів я їх роздовбаю, ге?

Ар’я вкусила губу.

— Вартових доведеться вбити.