Розділ «Чвара королів»

Слідом за першим до опочивальні зайшов Теон Грейджой.

— Ми не завдамо тобі шкоди, Бране.

— Теон? — Бранові аж запаморочилося від полегшення. — Тебе Робб прислав? А сам він теж тут?

— Робб далеко звідси. Тобі він не допоможе.

— Не допоможе? — Бран був спантеличений. — Не лякай мене, Теоне.

— Тепер я принц Теон. Ми тепер обоє — принци, Бране. Хто б міг таке уявити навіть уві сні? А от ваш замок, ясновельможний принце, тепер мій, бо я його захопив.

— Зимосіч? — Бран струснув головою. — Як це захопив? Ні, це неможливо.

— Ану вийди, Верлагу. — Чоловік з ножем вийшов. Теон всівся на ліжко. — Я вислав чотирьох людей на мури з гаками та мотузками, а вони відчинили потерну решті з нас. Мої люди тепер дають ради твоїм. Кажу тобі, Зимосіч у моїх руках.

Бран нічого не розумів.

— Але ж ти вихованець пана батька. Він опікувався тобою.

— А тепер я опікуватимуся тобою і твоїм братом. Коли скінчиться бійка, мої люди приведуть решту твоїх до великої трапезної. Ми з тобою звернемося до них. Ти скажеш, що віддав Зимосіч мені, накажеш служити і коритися новому господареві, як вони корилися старому.

— Не накажу, — заперечив Бран. — Ми битимемося з тобою і виженемо геть. Я тобі не здавався, і ти мене не примусиш таке казати.

— Я з тобою, Бране, зараз не граюся. І ти зі мною не грайся — я цього не стерплю. Замок тепер мій, але люди в ньому досі твої. Якщо принц хоче зберегти їм життя, то краще хай робить, що йому кажуть.

Теон підвівся і рушив до дверей.

— Я пришлю когось вдягти тебе і віднести до трапезної. Гарненько поміркуй, що ти там скажеш.

Чекаючи, Бран почувався ще безпораднішим, ніж раніше. Він сидів на лаві коло вікна, витріщався на темні башти і чорні, мов тіні, мури. Одного разу він почув вигуки коло трапезної замкової варти, а далі щось схоже на брязкіт мечів. Але ж він не мав ані Літових вух, ані його носа.

«Я й досі каліка, та коли сплю, стаю Літом, і тоді можу бігати, битися, чути і винюхувати.»

Бран гадав, що по нього прийде Ходор або якась із служниць, але наступним двері відчинив маестер Лювин зі свічкою в руці.

— Бране, — мовив він, — ти знаєш… що в нас трапилося? Тобі розповіли?

Йому розсікли брову над лівим оком, і тим боком обличчя тепер стікав струмок крові.