Розділ «Чвара королів»

Вона навіть не могла стверджувати, що Робб неправий. Адже Ар’я та Санса — діти, а Крулеріз — один з найлютіших їхніх ворогів. Надто вже нерівний вийшов би обмін.

— Ви бачили моїх дівчаток? Чи добре з ними поводяться?

Пан Клеос завагався.

— Я… так, начебто вони…

«Шукає, що б такого збрехати», зрозуміла Кетлін, «але від вина погано тямить себе».

— Пане Клеосе, — холодно мовила вона, — відколи ваші люди вчинили підступне свавілля, ви втратили право на захист мирного прапору. Збрешете мені — висітимете на мурі поряд з ними. Вірте мені, так і буде. Питаю ще раз: чи бачили ви моїх доньок?

Чоло Фрея вкрилося потом.

— Я бачив при дворі Сансу. Того самого дня, коли Тиріон ставив свої умови. Вона була дуже гарна, ласкава пані. Може, трошки бліда. Дещо змарніла з лиця.

«Сансу, але не Ар’ю.» Це могло означати що завгодно. Ар’ю завжди було важче приборкати. Може, Серсея не хотіла, аби вона перед усім двором щось сказала або вчинила. Може, її прибрали геть з очей і зачинили у келії. «Або убили.» Останню думку Кетлін миттю відмела якнайдалі.

— Свої умови, кажете… але ж намісниця на державі — королева Серсея.

— Тиріон говорив за себе і за неї. Королеви там не було. Казали, вона того дня нездужала.

— Як цікаво.

Кетлін полинула думками до жахливого переходу крізь Місячні гори, де Тиріон Ланістер якимось чином зманив чорнявого сердюка з її служби до своєї. «Занадто вже хитромудрий той карлик.» Вона не могла уявити собі, як він вцілів на високому гостинці після того, як Ліза випхала його з Долини. Але не дивувалася. «Принаймні, в убивстві Неда він не брав участі. Ще й став на мій захист, коли на нас напали гірські племена. Якби ж я могла довіритися його слову…»

Вона розтулила долоні й поглянула на рубці поперек пальців. «Сліди від його кинджала», нагадала вона собі. «Його кинджала в руці убивці, надісланого по Бранове життя.» Карлик, певна річ, усе заперечував. Навіть коли Ліза зачинила його у небесній келії та погрожувала місячними дверима, він усе одно заперечував.

— Він брехав, — мовила вона, раптом підводячись. — Ланістери брешуть усі до одного, а карлик гірше за всіх. Убивця був озброєний його власним ножем.

Пан Клеос вирячив очі.

— Я не знаю ні про який…

— Так, ви нічого не знаєте, — погодилася вона, хутко виходячи з келії. Брієнна рушила слідом без жодного слова.

«Їй простіше», подумала Кетлін трохи заздрісно. «Вона в таких речах думає майже як чоловік. А чоловіки на все мають одну відповідь — вхопитися за руків’я найближчого меча. Але шлях жінки та матері пролягає твердим камінням, де стежку інколи годі й побачити.»

Кетлін повечеряла у великій трапезній палаті разом з залогою замку, щоб якось підбадьорити людей. Римунд Римоспівець супроводжував усі страви піснями, позбавивши її потреби щось казати. Останньою була дума про перемогу Робба при Волоброді.