Розділ «Чвара королів»

Зірки блищали проти ночі,

Мовби вовків зловісні очі,

І пісня вовчого виття

Пила із ворогів життя.

Між окремими віршами думи Римунд відкидав голову назад і вив, як вовк. До кінця пісні йому підвивала вже половина присутніх, ба навіть Десмонд Грел, що був добряче напідпитку. Голоси дзвеніли, відбиваючись від крокв та бантин стелі.

«Хай співають, аби пісня додавала їм мужності», подумала Кетлін, граючись срібним келихом.

— У Надвечір’ї, як я була дівчинкою, завжди жив співець, — тихо мовила Брієнна. — Я всі пісні знала напам’ять.

— Моя Санса теж. Хоча довгу путь до Зимосічі долало небагацько співців.

«Я їй казала, що при дворі короля співців буде безліч. Казала, що вона слухатиме всякої музики, що батько знайде їй вчителя, щоб навчав високої арфи. Пробачайте мені, боги, якщо буде на те ваша ласка…»

Брієнна відповіла:

— Пам’ятаю одну жінку… здалеку, звідкілясь з-за вузького моря. Не скажу навіть, якою мовою вона співала, та голос мала такий само чарівний, як і обличчя. Очі в неї були кольору сливи, а стан такий тонкий, що батько міг охопити його долонями. А долоні в нього майже такі великі, як мої.

Вона стиснула довгі міцні пальці у кулака, мовби ховаючи їх від очей.

— Ви співали для вашого батька? — спитала Кетлін.

Брієнна захитала головою, втупившись у полумисок, наче намагалася знайти якусь відповідь у юшці.

— А для князя Ренлі?

Дівчина зашарілася.

— Ні, я ніколи… його блазень полюбляв лихі жарти, а я…

— То заспівали б колись для мене.

— Я… прошу пані… я не маю хисту. — Брієнна відштовхнулася від столу. — Благаю вибачити, мосьпані. Чи не дасте дозволу піти?

Кетлін кивнула. Висока незугарна дівчина вийшла з палати довгими кроками, майже непомічена серед гармидеру. «Хай бережуть її боги», подумала Кетлін, мляво повертаючись до вечері.