Розділ «Чвара королів»

— Годі! — заволав Станіс. — Я не дозволю глузувати з мене просто в очі, чуєш? Не дозволю!

Він смикнув меча з піхов. Криця дивно засяяла у світлі згасаючого сонця: червоним, жовтим, сліпучо-білим. Повітря навколо зброї замерехтіло, наче від жару.

Кінь Кетлін заіржав та відсахнувся на крок назад, але Брієнна вмить опинилася між братами з оголеним клинком у руці.

— Приберіть меча! — заволала вона до Станіса.

«Серсея Ланістер регоче, аж захлинається», втомлено подумала Кетлін.

Станіс вказав сяючим мечем на брата.

— Я не зовсім позбавлений милосердя, — загримів той, про кого люди казали, що він не має його ані краплі. — І не бажаю плямувати Світлоносець братовою кров’ю. Заради матері, що породила нас обох, я дарую тобі цю ніч, аби ти, Ренлі, поміркував, яку робиш дурницю. Схили корогви і приходь до мене вдосвіта — тоді я дарую тобі Штормолам, поверну твоє колишнє місце у малій раді, ще й оголошу спадкоємцем, доки в мене не народиться син. Відмовишся — я тебе знищу.

Ренлі зареготав.

— Ти, Станісе, маєш гарненького мечика, перечити не буду. Але боюся, чи не зіпсувало тобі очі його сяйво. Подивись-но через поле, братику. Чи бачиш ти усі ті корогви?

— Гадаєш, кілька фарбованих ганчірок зроблять тебе королем?

— Королем мене зроблять мечі Тирелів. Рябин, Тарлі та Карон зроблять мене королем своїми сокирами, буздуганами і келепами. Стрільці Тарфу і латники Пенрозів, доми Фосовей, Кий, Мулендор, Естермонт, Селмі, Вишестраж, Дубосерд, Журав, Крестав, Чорнобрус, Моріген, Чмелик, Ширмер, Дюн, Пішак… ба навіть дім Флорент, брати та дядьки твоєї власної дружини — ось хто зробить мене королем. Під моїм проводом стоїть усе лицарство півдня, і це ще не найбільша частка моїх сил. Слідом просувається піхота, сто тисяч ратищ, сокир та галябард. А ти зібрався мене нищити? Чим, цікаво знати? Пістрявим набродом, що тулиться отам до замкового муру? Гаразд, я буду щедрий на числа — вважаймо, що ти маєш аж п’ять тисяч оселедцевих князьків, цибульних лицарів та заморських сердюків. Половина з них перебіжить до мене, коли ще й бійка не почнеться. Кінних в тебе хіба що сотні чотири, а може, й менше — так кажуть мої розвідники. Та й ті — легкі компанійці у вареній шкірі, які навіть на миг ока не втримають удару панцерних корогв. Мені байдуже, яким уславленим воїном ти себе вважаєш, Станісе — оте твоє військо не переживе першої ж навали мого передового полку.

— Побачимо, брате. — Здавалося, з навколишнього світу зникло трохи світла, коли Станіс кинув меча назад до піхв. — На світанку ми все побачимо.

— Сподіваюся, твій новий бог зглянеться на твою душу, брате.

Станіс презирливо пирхнув і зачвалував геть. Червона жриця на мить затрималася.

— Краще спокутуйте гріхи вашої душі, пане Ренлі, — мовила вона і розвернула коня.

Кетлін з князем Ренлі разом повернулися до табору, де чекали його тисячі та її два тузні.

— Користі з тих балачок було небагацько, та хоч розважився, — зазначив він. — Цікаво, де можна взяти такого меча? А втім, нехай — Лорас мені його подарує після бою. Яке горе, що все має статися саме так.

— Ви доволі весело переживаєте своє горе, — зазначила Кетлін, якій не треба було вдавати власне пригнічення.

— Хіба? — знизав плечима Ренлі. — То й нехай. Зізнаюся, Станіс поміж нас трьох не був моїм улюбленцем. Як гадаєте, ота його казочка правдива? Якщо Джофрі — справді виплодок Крулеріза…

— …то ваш брат — законний спадкоємець трону.