Розділ «Чвара королів»

«Цей ніколи не зігнеться, не скориться», подумала вона, «але ж спробувати варто. Надто високі зроблені ставки.»

— Мій син править як Король-на-Півночі волею нашого панства та усього люду. Він не схиляється ні перед ким, але усім простягає руку дружби.

— Королі не мають друзів, — мовив Станіс руба. — Тільки підданих та ворогів.

— А ще братів! — вигукнув веселий голос позаду неї. Кетлін зиркнула через плече. Там поміж пеньків пробиралася кобила, на якій сидів князь Ренлі. Менший Баратеон був сліпучо гарний у зеленому оксамитовому жупані та єдвабовому кунтуші, облямованому горностаєм. На скронях сяяв вінець з золотих троянд, нефритова голова оленя здіймалася над чолом, довге чорне волосся віяло ззаду за вітром. На пасі з мечем були набиті зубчасті шматки чорного діаманту, а на шиї висів золотий ланцюг зі смарагдами.

За хорунжого в Ренлі також правила жінка, хоча за панцирною бронею Брієнни годі було побачити її обличчя або якісь ознаки статі. На верхівці її п’ятиаршинного списа під вітром з моря, що ворушив полотно прапора, танцював на золоті чорний олень.

Брат привітав його коротко й різко.

— Князю Ренлі.

— Король Ренлі. Невже це справді ти, Станісе?

Станіс насупився.

— Хто ж, як не я?

Ренлі легко стенув плечима.

— Коли я побачив твою корогву, то не був певний. Чий це ти везеш прапор?

— Мій власний.

Заговорила червона жриця.

— Король обрав собі за знак полум’яне серце Господа Світла.

Ренлі, здавалося, це розважило.

— То й добре! Якби ми обоє виступали під одним прапором, то у битві геть заплуталися б.

На це Кетлін мовила:

— В такому разі краще сподіваймося, що битви не буде. Ми троє маємо спільного ворога, який прагне знищити нас усіх.

Станіс деякий час розглядав її без натяку на усмішку.