Розділ «Чвара королів»

— Ми заночуємо у паланці, за зачиненою брамою, — відповів старий. — Полюбляю мати навколо кам’яні мури, коли сплю.

Ар’я не могла не втрутитися.

— Нам не можна тут лишатися! — вигукнула вона. — Адже люди не лишилися. Вони усі втекли, навіть їхній пан!

— Ти ба, Арік налякався! — оголосив Ломик, бекаючи дурнуватим сміхом.

— Не налякався! — гримнула вона у відповідь. — А от вони налякалися.

— Меткий хлопчина, — зазначив Йорен. — Але бач, у чому справа: тутешні мешканці опинилися на війні, хотіли вони того чи ні. А ми не воюємо. Нічна Варта не лізе у чвари королівств, тому не має тут ворогів.

«І друзів теж», подумала вона, та цього разу припнула язика. Ломик і решта вже витріщалися на неї; не вистачало ще виставлятися боягузкою перед усіма.

Брама паланки була потикана залізними гвіздками. Всередині знайшлося двійко залізних засувів завбільшки з молоді дерева; у землі були пробиті для них діри, а до воріт припасовані залізні скоби. Коли засуви заклали у скоби, вони утворили величезний косий хрест.

— Трохи вбогіше за Червоний Дитинець, — оголосив Йорен, коли паланку роздивилися знизу доверху, — та ніч перебути згодиться. Кращої криївки ми тут не знайдемо.

Мур був складений з грубо тесаного каменю без розчину, заввишки у півтора сажні; всередині вздовж муру бігли дощаті підмостки. На північ вела потерна; крім неї, Герен знайшов ляду під соломою у старому дерев’яному сараї, яка відчинялася до вузького звивистого підземного проходу. Він пройшов ходом досить далеко і вийшов аж біля озера. Йорен наказав закотити на ляду один з возів, щоб ніхто не з’явився звідти без запрошення. Старий поділив усіх на три варти, а Торбу, Курца й Різана відіслав до покинутої вежі наглядати з високого місця. Курц мав при собі мисливський ріг — сурмити в разі небезпеки.

Загін закотив свої вози і загнав тварин досередини, а тоді заклав за ними ворота. Стайня тут була велика, хоч і недоладна, і вміститися у ній могла половина коней міста. Притулок, де ховалися міщани у непевні часи, був ще більший — довгий, низький, вимуруваний з каменю, критий соломою. Кос вийшов потерною назовні й повернувся з гусаком та двома курками; Йорен дозволив розпалити вогонь, щоб їх зготувати. Всередині паланки була й велика кухня; щоправда, усі горщики та казани з неї забрали. За жеребом куховарити випало Гендрі, Дубареві та Ар’ї. Дубар звелів їй обскубати з птиці пір’я, поки Гендрі рубав дрова.

— Чому мені не можна рубати дрова? — закомизилася Ар’я, та ніхто не зважав, і вона взялася скубати, поки Йорен нагострював лезо кинджала бруском, всівшись на кінці лави.

Коли їжу нарешті зготували, Ар’я з’їла курячу ніжку і трохи цибулі. Ніхто не мав гумору балакати, навіть Ломик. Гендрі потім відійшов і взявся налощувати шолома з таким виглядом, наче знаходився десь далеко. Дівчинка скиглила і плакала, та коли Мантулик підсунув їй шматочок гусятини, вона його хутко проковтнула і стала видивлятися ще.

Ар’я витягла собі другу варту, а до неї знайшла собі солом’яника у притулку. Сон довго не йшов, тому вона позичила в Йорена бруска і взялася нагострювати Голку. Сиріо Форель колись казав, що тупий клинок — то наче кульгавий кінь. Мантулик присів поруч на солом’янику подивитися, як вона працює.

— Де це ти такого гарного меча собі видобув? — запитав він, та коли зустрівся поглядом з її очима, застережливо підняв руки. — Та я ж не кажу, що ти його вкрав! Просто спитався, де взяв, та й по тому!

— Брат подарував, — пробурмотіла вона.

— Не знав, що ти маєш брата.

Ар’я перервалася, аби почухатися під сорочкою. В соломі було повно бліх, хоча кілька зайвих на доданок до її власних вже не мали б щось важити.

— Я маю багато братів.

— Що, справді? А вони старші чи молодші?