Розділ «Чвара королів»

Уздрівши поміж будинків та дерев озеро, Ар’я стиснула колінами коняку, ринула чвалом повз Вота і Гендрі, а тоді вилетіла на трав’янисту галявинку біля всипаного камінням берега. У світлі західного сонця тиха вода озера блищала, наче лист куваної міді. Більшого озера вона ніколи не бачила — інший його берег губився вдалині. Зліва виднівся величенький заїзд, вибудуваний просто над водою на товстих дерев’яних підпорах. Направо в озеро видавався довгий пришиб; на схід були ще й інші, схожі на дерев’яні пальці, витягнуті з міста у воду. Але єдиний човен, що був на виду, лежав перевернутий та покинутий на каменях попід заїздом, а днище його геть зогнило.

— Нічого немає, — розпачливо вимовила Ар’я. Що ж тепер робити?

— Онде корчма, — мовив Ломик, коли підтяглася решта чати. — Гадаєте, там лишився якийсь харч? Може, пиво?

— То подивімося, — підтримав Мантулик.

— Годі вам про корчму! — гримнув Вот. — Йорен наказав шукати човни.

— Човни усі забрали. — Ар’я чомусь була упевнена у своїх словах; хоч обшукай усе містечко, а однак не знайдеш чогось кращого за перевернутий човник. Вона мляво злізла з коня і стала на коліна коло води. Вода тихо плюскотіла навколо ніг. На волю вилетіло кілька світляків, блимаючи тут і там своїми вогниками. Зелена вода була тепла, мов сльози, та солі в ній не було: смакувала вона літом, намулом і всім, що росте та зеленіє. Ар’я плюхнула у воду обличчя, аби змити пил, грязюку і піт денного шляху, а коли випросталася знову, потилицею та шиєю під комір потекли струмки. Відчуття було дуже приємне. Вона пошкодувала, що не може скинути одяг і побігти плавати, ковзати теплою водою, наче кощава рожева видра. Може, допливла б аж до самої Зимосічі.

Вот загукав, щоб вона допомагала шукати, і вона допомогла: позаглядала у човнові сараї та під навіси, поки коняка паслася на березі. Там знайшлися вітрила, цвяхи, відра затверділої смоли і кицька-мама з поносом новонароджених кошенят. Але жодного човна.

Містечко стемніло, наче ліс, доки Йорен та інші розвідники нарешті повернулися.

— Нема у вежі нікого, — повідомив він. — Місцевий пан чи пішов воювати, а чи кудись відвів посполитих ховатися, кат його зна. Не лишив ані коняки, ані свині, та нам попоїсти знайдеться. Десь там бігав гусак і кілька курей, а в Божому Оці ловиться добра риба.

— Усі човни зникли, — доповіла Ар’я.

— Можна залатати дно в тому човнику, — мовив Кос.

— Туди хіба четверо сядуть, — зазначив Йорен.

— Є цвяхи, — втрутився Ломик. — А навколо дерева. Можна збудувати човни для всіх.

Йорен сплюнув.

— То ти й човни вмієш будувати, не тільки руки фарбою бруднити?

Ломик втупився у землю.

— Плоти, — запропонував Гендрі. — Пліт кожен збудує. Виріжемо жердини, будемо штовхатися.

Йорен замислився.

— Озеро надто глибоке, аби штовхатися посередині. Але якщо піти мілиною попід берегом… тоді вози доведеться кинути. Може, воно й на краще. Подумаю до ранку.

— Можна нам заночувати у заїзді? — запитав Ломик.