Розділ десятий

— Чому вона так переполохалася? — спитався Мілард.

Я тихо розповів їм про Мартіна. Мілард шумно зітхнув, а Емма стурбовано схрестила на грудях руки.

— Невже все і справді так погано? — спитав я. — Тобто, може, то й не порожняки. Вони ж лише на дивних людей полюють, еге ж?

Емма простогнала.

— Мені йому розказати чи ти сам? — спитала вона Міларда.

— Порожняки здебільшого віддають перевагу дивним, а не простим людям, — пояснив Мілард, — але для підтримання сил вони споживають все м’ясисте і свіже.

— Гора трупів — одна з імовірних ознак того, що в окрузі орудують порожняки. Саме тому вони є здебільшого кочівниками, бо якщо постійно не пересуватимуться з місця на місце, їх досить швидко вирахують.

— А як часто? — спитав я, відчувши на спині холодок. — Ну, як часто у них виникає потреба підхарчитися?

— О, та досить часто, — сказав Мілард. — Переважну більшість свого часу витвори займаються тим, що забезпечують їжу порожнякам. Звісно, по можливості вони намагаються знайти і дивних, але чимало своєї енергії витвори витрачають на вистежування звичайних жертв для порожняків: як тварин, так і людей, а потім замітають сліди злочину. — Мілард розповідав академічним тоном науковця, немов описував спосіб харчування й розмноження доволі цікавого виду гризунів.

— Але ж хіба витвори не попадаються? — спитав я. — Я хочу сказати, що коли вони допомагають потворам убивати людей, то тоді…

— Декотрі попадаються, — сказала Емма. — Ти, напевно, чув про деякі випадки, якщо слідкував за новинами. Наприклад, був один тип, у якого в холодильнику знайшли кілька людських голів, а найсмачніші частини тулубів варилися в казані на слабкому вогні, немов той убивця готував собі різдвяну вечерю. За мірками вашого сторіччя це було досить недавно.

Мені смутно пригадався сенсаційний нічний телерепортаж про серійного вбивцю-людожера з Мілвокі, якого затримали за схожих моторошних обставин.

— Це ти про… про Джефрі Дамера[7]?

— Здається, того типа звали саме так, — підтвердив Мілард. — Цікавий випадок. Схоже, він завжди віддавав перевагу людській свіжині, хоча вже давно не був потворою-порожняком.

— А я гадав, що вам не дано знати про майбутнє, — зауважив я.

Емма хитро всміхнулася.

— Усе хороше про майбутнє Пташка від нас приховує, а натомість годує всім тим, що є на його темному боці.

Згодом повернулася пані Сапсан, тягнучи за шкварок Єноха та Горація, і всі очікувально завмерли.

— Ми щойно дізналися про нову загрозу, — оголосила вона, схвально кивнувши у мій бік. — Один чоловік поза межами контуру помер за підозрілих обставин. Ми не можемо бути певні стосовно причини цієї загрози і її реальності чи надуманості, але мусимо поводитися так, наче ця загроза справжня. До подальших вказівок нікому не можна покидати будинок, навіть щоб збирати овочі чи купувати гусака для вечері. — Почувся загальний стогін, але його враз перекрив гучний голос пані Сапсан. — Останні кілька днів були для нас надзвичайно важкими. Я благаю вас і далі зберігати спокій і бути терплячими.

У повітря вмить злетіли багацько рук, але директорка різко відмовилася відповідати на будь-які запитання і, рішуче ступаючи, вийшла з кімнати. Охоплений панікою, я побіг слідком за нею. Якщо на острові й справді було щось небезпечне, то воно могло убити мене тієї ж миті, коли я ступлю крок за межі контуру. Якщо я зостануся тут, то залишу беззахисним свого батька, не кажучи про те, що в нього стріха поїде через тривогу: куди ж це подівся його син? Чомусь останній варіант здавався мені навіть гіршим.