Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

Жан-Луї Барма «Про що мріють підприємства»

Жан-Ів прокинувся о п’ятій ранку, кинув погляд на дружину, яка ще спала. Вони провели гидкий уїк-енд у його батьків — дружина ненавиділа село. Ніколя, його десятирічний син, також ненавидів Ле Луаре, куди він не міг взяти свій комп’ютер. Бабусю з дідусем він теж не любив, бо вважав, що вони погано пахнуть. Так, старий дійсно сильно здав, йому щодалі більше було байдуже до себе. Зараз його цікавили лише кролики. Єдиною світлою плямою протягом цих вихідних була його донька Анжеліка: у свої три роки вона ще могла щиро захоплюватись коровами та курками; але вона хворіла і протягом більшості ночей плакала та стогнала. Після повернення, провівши більше трьох годин у пробках, Одрі вирішила зустрітись з подругами. Він розігрів для себе заморожені продукти, дивлячись водночас посередній американський фільм про серійного вбивцю, котрий страждав на аутизм. Здається, сценарій базувався на реальних подіях, зображених у кримінальній хроніці — це був перший психічно хворий, страчений у штаті Небраска за останні шістдесят років. Його син не захотів вечеряти, він відразу прилип до своєї улюбленої гри «Total Annihilation», а може, «Mortal Kombat II» — він постійно їх плутає. Час від часу він заходив до кімнати дочки, намагаючись утихомирити її крики. Вона заснула близько першої, а Одрі ще не повернулась.

«Нарешті повернулась, принаймні цього разу, — подумав він, включаючи кавоварку еспрессо. Серед клієнтів адвокатської контори, в якій вона працювала, були газети «Ліберасьон» та «Монд». Часто-густо вона стала бувати в середовищі журналістів, телевізійних ведучих, політичних діячів. Вони часто виходили у світ, іноді у досить дивні місця. Одного разу, перегортаючи якусь її книжку, він натрапив на візитну картку бару фетишистів. Жан-Ів підозрював, що вона час від часу спала з якимось чоловіком. Вони разом уже не спали. Цікаво, що в нього жодних такого типу любовних пригод не було, хоча він знав про свою вроду (він був блондином з блакитними очима, що частіше трапляється в американців). У нього навіть не виникало бажання скористатися нагодами, які йому випадали. Щоправда, таке бувало досить рідко. Він працював по дванадцять-чотирнадцять годин на добу; крім того, на його рівні вже не так і часто зустрічаються жінки. Звичайно, була Валері, але він ніколи не думав про неї інакше, як про колегу. Досить дивно раптом побачити речі під новим кутом зору; але він знав, що ці мрії не матимуть продовження: вже протягом п’яти років він працював з Валері, а такі речі трапляються відразу або не трапляються зовсім. Він глибоко поважав Валері, її неймовірні організаційні здібності, бездоганну пам’ять; він знав, що без неї не досяг би такого рівня, а якби й зумів досягти, то не так швидко. А сьогодні, схоже, він відчував себе в рішучому настрої. Жан-Ів почистив зуби, ретельно поголився та обрав строгий костюм. Потім штовхнув двері до кімнати доньки: мала спала, така ж білява, як і він. На ній була піжама з курчатами.

Він дійшов пішки до Гімназії-Клубу «Репюблік», яка відчинялась о сьомій. Вони жили на вулиці Фобур-дю-Тампль у новомодному кварталі, який він ненавидів. Зустріч з керівництвом групи «Орор» була призначена на десяту. Бодай би один раз Одрі приділила увагу дітям вранці. Він знав, що, повернувшись увечері додому, він півгодини слухатиме її докори. Прямуючи мокрою бруківкою тротуару серед порожніх картонних коробок та шкоринок, він раптом усвідомив, що йому все байдуже. Вперше в житті він також усвідомив, що його одруження — велика помилка. Таке прозріння, він це передчував, трапляється за два-три роки до розлучення. І не так уже й легко прийти до такого рішення.

Високий негр у холі не дуже переконливо спитав: «Принести форму, шеф?» Жан-Ів показав тому картку члена клубу і, погоджуючись, узяв рушник. Коли він зустрів Одрі, йому було лише двадцять три. За два роки вони одружились, бо вона була вагітна. Одрі була вродлива й елегантна, добре і зі смаком одягалась та вміла у слушну мить бути сексуальною. Крім того, у неї було безліч ідей. Розвиток юридичної системи у Франції на зразок американської не здавався кроком назад, ба, навіть навпаки — рухом уперед на шляху захисту прав населення і особистих свобод. Вона могла досить довго наводити аргументи на підтримку таких нововведень (стажувалася вона в Америці). Коротко кажучи, вона його вразила. «Дивно, — подумав він, — я завжди відчував потребу захоплюватись інтелектуальною силою жінки».

Спочатку він півгодини попрацював на різних рівнях складності на степлері, потім проплив двадцять доріжок у басейні. В сауні, порожній у цей час, він почав розслаблятися. Скориставшись цим, ще раз пригадав, що знав про групу «Орор». Компанія «Новотель» була заснована Жераром Пелісоном — випускником Вищої школи мистецтв та ремесел і Полем Дюбрулем — талановитим самоучкою в 1966 році виключно завдяки капіталу, позиченому в сімї та у друзів. У серпні 1967 року перший готель «Новотель» відкрився у Ліллі. Він уже набув характерних рис, які мали скувати всю мережу: стандартні номери, розміщення на околицях міст, точніше, поряд з автомагістралями, біля останнього з’їзду перед містом, високий для того часу рівень комфорту — «Новотель» був одним з нечисленних готелів, де пропонувалась ванна кімната в номері. Успіх не забарився: у 1972 році мережа налічувала вже тридцять п’ять готелів. Після цього були відкриті готелі «Ібіс» у 1973 році, «Меркюр» у 1975 та «Софітель» у 1981. Тим часом група потроху, дуже обачливо розвивалася і в напрямку ресторанного бізнесу — була придбана мережа «Куртпай» та група «Жак Борель Інтернасьональ», які добре зарекомендували себе у сфері публічних ресторанів та ресторанів за квитками. У 1983 році група змінила назву на «Орор». Потім у 1985 відкрились готелі «Формули 1» — перші готелі без персоналу, один з найвидатніших успіхів у готельному бізнесі за всю його історію. Добре почуваючись у Африці та на Близькому Сході, компанія почала завойовувати Азію і відкрила свій власний центр підготовки — Академію «Орор». У 1990 році придбання мережі готелів «Мотель 6» (всього шістсот п’ятдесят готелів по всій території Америки) вивело групу на перше місце у світі; у 1991 році була завершена успішна купівля акцій групи «Вагон Лі». Ці придбання дорого коштували, і, як наслідок, у 1993 році група «Орор» зазнала серйозної кризи: акціонери вирішили, що борги компанії надто великі, купівля мережі «Мерідієн» провалилась. Завдяки уступці деяких активів та підйому в розвитку компаній «Еропкар», «Ленотр» та «Компаній казино Люсьєн Бар’єр» у 1995 році ситуація поліпшилась. У січні 1997 Поль Дюбруль та Жеpap Пелісон залишили президентські посади групи, довіривши їх Жан-Люку Еспітальє, випускнику Національної школи управління, біографією якого економічні видання називали «нетиповою». Однак вони залишались членами спостережної ради. Перехід керівництва в нові руки минув без потрясінь, і наприкінці 2000 року група знову підтвердила і стабілізувала свою позицію світового лідера, збільшивши відрив від «Маріота» та «Хайат» — відповідно другого та третього номерів у сфері готельного бізнесу. Серед десяти перших світових готельних мереж дев’ять американських та одна французька — група «Орор».

Жан-Ів припаркував свою машину о пів на десяту на паркінгу біля штаб-квартири компанії в Еврі[44]. В очікуванні зустрічі він зробив кілька кроків, щоб розслабитись, вдихнув холодного повітря. Рівно о десятій його провели в кабінет Еріка Легена, виконавчого віце-президента компанії з питань готельного господарства, члена правління. Випускник Національної школи управління та Стенфордського університету, сорока п’яти років, високий, кремезний, зі світлим волоссям; він чимось нагадував Жан-Іва і був старший за нього лише на десять років, але в манері поведінки відчувалось більше впевненості.

— Президент Еспітальє прийме вас за п’ятнадцять хвилин, — почав він. — А поки що я розповім вам, чому ви тут. Два місяці тому ми купили мережу готелів «Ельдорадо» у групи «Джет Тур». Це невелика мережа із десяти пляжних готелів-клубів, розкиданих по Північній Африці та Антілах.

— Збиткова, напевно.

— Не більш збиткова, ніж інші підприємства в цій галузі. — Раптом він посміхнувся. — Бодай так, дещо більше, ніж інші підприємства. Не буду нічого приховувати від вас, ціна була досить розумна, але не сміховинна, у торгах брали участь ще кілька груп: хтось ще вірить у підйом цього ринку. Тільки «Клоб Мед» вийшов з гри. Відверто кажучи, ми теж роздумували над його придбанням, але надто вже велика ця птиця, акціонери не схвалили таку ідею. І щодо Філіппа Бургіньйона[45], який колись працював у нас, ми б вчинили не дуже етично. — Цього разу він посміхнувся дещо удавано, ніби хотів підкреслити, що скоріше за все це жарт. — Отже, ми пропонуємо вам перебрати на себе керівництво «Ельдорадо» з перспективою, звичайно, вивести, і досить швидко, компанію із скрутного становища, а потім — зробити її прибутковою.

— Непросте завдання.

— Ми розуміємо. Але сподіваюсь, рівень винагороди, яку ми пропонуємо, досить привабливий. Не кажу вже про чудові можливості росту кар’єри всередині бізнесової структури: дочірні компанії функціонують у ста сорока двох країнах світу і налічують сто тридцять тисяч працівників. До речі, більшість наших вищих посадовців досить швидко стає акціонерами групи: ми віримо в справедливість цієї системи; я приготував для вас ще деякі цифрові дані.

— Я хотів би мати більш точну інформацію щодо мережі готелів.

— Звичайно, я передам вам детальне досьє. Це не тільки тактичний хід, ми також віримо у структурні можливості: географічне положення готелів зручне, вони перебувають у хорошому стані — ремонтних робіт передбачається не дуже багато. Принаймні мені так здається, але я не маю досвіду роботи з готелями для дозвілля. Звичайно, ми здійснюємо загальну координацію, але з усіх цих питань остаточне рішення буде за вами. Якщо ж ви вважатимете за доцільне продати якийсь готель або придбати інший, остаточне рішення теж залишатиметься за вами. Такий у нас принцип роботи в «Орор».

Він замислився на мить і продовжив:

— Звичайно, ви тут не випадково. Ми дуже уважно стежили за вашою кар’єрою в «Нувель Фронтьєр». Переконливо можна стверджувати, що вона просто зразкова. Ви систематично не намагалися пропонувати найнижчу ціну і найкращі умови; щоразу за певний набір послуг ви призначали розумну для конкретного клієнта ціну; саме таку філософію ми й сповідуємо в кожній мережі групи. І що також важливо, ви брали участь у розробці торговельної марки і створенні позитивного іміджу компанії. У нас в «Орор» нечасто так виходило.

На столі Легена задзвонив телефон. Розмова була короткою. Він підвівся, провів Жан-Іва уздовж пофарбованого у бежевий колір коридора. Кабінет Жан-Люка Еспітальє був величезним, десь метрів із двадцять довжиною. Зліва стояв конференц-стіл, навколо нього — п’ятнадцять стільців. Еспітальє встав їм назустріч, люб’язно привітався. Це був невисокий, досить молодий — не більше сорока п’яти років, чоловік з невеликими залисинами, на вигляд аж занадто скромний, ніби він намагався іронічно ставитися до своєї посади. «Ну, на це не варто дуже розраховувати, — подумав Жан-Ів. — Випускники Національної школи управління завжди такі, хочуть здаватися веселими, з почуттям гумору, тоді як насправді це враження оманливе. Вони влаштувалися у кріслах біля журнального столика перед величезним робочим столом. Перед тим як почати говорити, Еспітальє довго дивився на Жан-Іва із скромною, майже сором’язливою посмішкою на вустах.

— Я дуже поважаю Жака Майо, — промовив він нарешті. — Він створив дуже хороше підприємство, оригінальне і з внутрішньою культурою. Тепер такі нечасто зустрічаються. Я не хочу накликати лихо, але вважаю, що всі французькі туроператори повинні готуватися до надзвичайно важких часів. На мій погляд, це питання лише кількох місяців. На ринок виходять англійські та німецькі агентства. Вони мають вдвічі, а то й утричі більшу фінансову міць і пропонують на двадцять-тридцять відсотків дешевші програми при такому ж, а то й вищому рівні послуг. Очікують жорстку конкуренцію, надто жорстку. Відверто кажучи, будуть жертви. Я не маю на увазі, що «Нувель Фронтьєр» опиниться серед них, бо це дуже потужна група з власним обличчям та згуртованим колективом акціонерів. Вона має шанс вижити. Як би там не було, найближчі роки будуть важкими для всіх.

В «Орор» ситуація зовсім інша, — продовжував він, зітхнувши. — Наша компанія є незаперечним світовим лідером у сфері ділового готельного господарства — не такого мінливого сектора ринку. Проте наші позиції на ринку готелів для дозвілля не такі міцні, бо ця сфера більш ризикована і чутлива до економічних або політичних змін.

— Саме так, — перервав його Жан-Ів. — Мене дуже здивувало ваше придбання. Я вважав, що основним інтересом для вас є саме бізнес-туризм, зокрема до Азії.