Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

Таке рішення було помилковим, і вона дуже швидко це збагнула. Рівень знань у її групі був надто низький, вона сама дуже легко писала всі контрольні роботи і могла спокійно, особливо не переймаючись, розраховувати на отримання диплома. Паралельно вона записалась на курси, рівень підготовки на яких відповідав двом рокам навчання в університеті за спеціальністю «Література та суспільні науки». Отримавши диплом училища, вона закінчила магістратуру з соціології. І знову дуже швидко розчарувалася. Галузь була дуже цікавою. Тут можна було б зробити безліч відкриттів, проте сама методика викладання матеріалу, так звані передові теорії навчання здавались їй напрочуд простими й непрофесійними: все було заідеологізоване, просотане неточністю викладених даних та аматорством. Вона покинула навчання серед навчального року, навіть не отримавши диплома, і пішла працювати адміністратором до філіалу «Куоні» в Рені. Пропрацювавши два тижні й збираючись зняти квартиру, вона усвідомила, що пастка зачинилась: відтепер вона належала до світу працюючих.

У «Куоні» вона працювала протягом року, показавши себе сумлінною продавщицею. «Це було зовсім неважко, — розповіла вона. — Досить було трохи зацікавлено поговорити з клієнтом. Зрештою, зараз дуже рідко зустрічаєш людину, яка цікавиться тобою». Після цього керівництво запропонувало їй місце менеджера в туристичному агентстві в паризькому офісі. Необхідно було брати участь у розробці нових маршрутів, замовляти готелі й екскурсії, обговорювати з готелями й місцевими операторами ціни та послуги. І тут вона добре справлялась. Через півроку вона відповіла на оголошення агентства «Нувель Фронтьєр», яке пропонувало посаду, подібну до попередньої. Саме тоді її кар’єра по-справжньому пішла вгору. Її включили в команду Жана-Іва Фрошо, молодого випускника Вищої комерційної школи, який практично не розумівся на туризмі. Відразу ж він оцінив її здібності, почав довіряти, і, хоча теоретично він був її начальником, їй надали широку свободу дій.

— Найкраще у Жан-Іва було те, що, на відміну від мене, він був дуже амбітною людиною. Якщо треба було обговорити знижки або підвищення тарифів, то це робив він. Він і тепер здійснює керівництво турами за кордон, контролює всі наші програми, а я, як і раніше, — його помічниця.

— Тобі мають добре платити.

— Сорок тисяч франків на місяць. Але ж зараз слід рахувати в євро. Трохи більше шести тисяч євро.

— Це ж треба… Такого я не очікував… — глянув я здивовано на Валері.

— Це тому, що ти не бачив мене в діловому костюмі.

— У тебе є діловий костюм?

— Так, але я не дуже часто його одягаю. Здебільшого я працюю на телефоні. Але, якщо є потреба, можу й надіти діловий костюм. У мене навіть є пояс для підв’язок. Якщо хочеш, коли-небудь вдягну.

— Нормальний. Одружений, двоє дітей. Працює дуже багато, навіть на вихідні бере з собою роботу додому. Такий собі звичайний молодий керівник, скоріше розумний та амбітний, проте дуже симпатичний і з легким характером. Я добре з ним лагоджу.

— Не знаю чому, але ж я радий, що ти багата. Насправді, це не має значення, однак мені чомусь дуже приємно.

— Так, у мене добра зарплата, але я відраховую сорок відсотків податків та за квартиру щомісяця сплачую десять тисяч франків. Не впевнена, що мені вже гарантовано безбідне життя: якщо показники впадуть, мене виженуть. Таке вже траплялось з іншими. Якби в мене були акції, тоді б я була насправді багатою. Спочатку агентство «Нувель Фронтьєр» дуже дешево продавало авіаквитки. Тільки завдяки своїй концепції розвитку та співвідношенню ціна — якість маршрутів, а частково завдяки нашій праці, моїй та Жан-Іва, керівництво змогло перетворити агентство на перший французький туроператор. За десять років вартість підприємства збільшилась у двадцять разів; оскільки Жаку Майо, як і раніше, належить тридцять відсотків акцій підприємства, я можу з впевненістю сказати, що він склав капітал завдяки мені.

— Ти вже з ним зустрічалась?

— Багато разів. Мені він не подобається. Зовні це продвинутий католик-демагог зі своїми розмальованими краватками та кількома скутерами; але в душі — це лицемірний і безжалісний мерзотник. Перед Різдвом до Жан-Іва звернувся робітник рекрутингового агентства; вони мали зустрітися цими днями. Схоже, в нього є нова інформація. Я пообіцяла зателефонувати йому, щойно повернусь.

— Телефонуй, адже ж це важливо.

— Так… — Здавалось, вона трохи сумнівалася. Спогади про Жана Майо були болісними для неї. — Моє власне, особисте життя — також важлива річ. Попри все, я хочу кохатися з тобою.

— Не знаю, чи зможу завестись просто зараз.

— Тоді полижи мене. Мені буде приємно.

Вона встала, зняла трусики і зручно влаштувалась на канапе. Я прилаштувався перед нею на колінах, розсунув її статеві губи і почав потроху пестити язиком її клітор. «Сильніше», — промуркотіла вона. Я засунув палець в її зад, наблизився і поцілував. «О, так…» — простогнала вона. Я поцілував ще раз, і ще. Вона кінчила несподівано, здригнувшись усім тілом.

— Сідай поруч зі мною…