Розділ «КНИГА ДРУГА КУПАННЯ В БАСЕЙНІ АТОМНОГО РЕАКТОРА»

— Що тут сталося? — проскрипів знайомий голос.

— Видає себе за унтер-офіцера і скоїв менш серйозні злочини, які можна не брати до уваги, бо лише звинувачення в першому означає електродугову лоботомію і тридцять шпіцрутенів.

— Ох, сер, — Білл обернувся і, побачивши добре знайому постать, засміявся. — Убивайло Дренг! Скажи їм, що ти знаєш мене.

Один з двох поліцейських був звичайна потвора в людській подобі: надраєна до блиску й оснащена червоним кашкетом, кийком і пістолетом. Але другий міг бути тільки Убивайлом Дренгом.

— Чи знаєте ви затриманого? — спитав старший сержант.

Убивайло примружився, озираючи Білла від голови до п’ят.

— Я знав запобіжникового шостого класу Білла, але той мав відповідні руки. Тут щось не те. Ми обробимо його трохи у вартівні й повідомимо вас, коли він зізнається.

— Згоден. Але бережіть цю ліву руку. Вона належить моєму другові.

— Ми й пальцем її не зачепимо.

— Але ж я Білл, — заволав Білл. — Це я, ось моє посвідчення, я можу довести, що я — це я.

— Шахрай, — мовив сержант, показуючи на клавіатуру. — У звітах написано, що запобіжниковий першого класу Білл відлетів вісім днів тому. А звіти не брешуть.

— Звіти не можуть брехати, — виголосив Убивайло, штурхнувши Білла кийком у живіт і штовхаючи його до дверей. — Ми вже отримали машини для викручування пальців? — спитав він іншого поліцейського.

Мабуть, тільки через втому Білл зміг зробити те, що сталося потім. Втома, відчай і страх з’єдналися й додали сили, бо він був добрим вояком і засвоїв, що слід бути Сміливим, Чистим, Вірним, Гетеросексуальним тощо. Проте у кожної людини є критична точка, і Білл сягнув своєї. Він вірив у безпристрасність суду — хоча ніколи не мав з ним справу — але думка про тортури підстьобнула його. Коли Біллові божевільні від страху очі зупинилися на написові: “Пральня”, — в його свідомості замкнувся якийсь ланцюг, і він стрибнув, відчайдушним зусиллям вирвавши руку з міцної хватки. Втеча! За цими дверима має бути шахта, а внизу купи простирадл і рушників, що пом’якшать його падіння. Він може втекти! Не звертаючи уваги на хрипкі звірячі вигуки поліцейських, він плигнув стрімголов.

Білл пролетів не більше метра і упав на голову, мало не розтрощивши собі череп. За дверима була не шахта, а металевий контейнер.

Поліцейські гамселили в двері, але не могли відчинити, бо Білл підпер їх ногами.

— Зачинено! — прокричав Убивайло. — Він обдурив нас! Куди виходить шахта пральні?

Він припустився тієї ж помилки, що й Білл.

— Не знаю. Я тут новенький, — видихнув інший.

— Ти будеш новеньким на електричному стільці, якщо ми не знайдемо цю потолоч!

Голоси завмерли, важкі кроки стали віддалятись, і Білл поворухнувся. Його шия була звернута під кутом і боліла, коліна упиралися в груди, і він мало не задихнувся, зарившись лицем у ганчір’я. Білл спробував випростати ноги і відштовхнувся від металевої стіни: щось клацнуло, контейнер посунув тунелем, який відкрився у протилежній стіні. Білл упав.