Розділ «КНИГА ДРУГА КУПАННЯ В БАСЕЙНІ АТОМНОГО РЕАКТОРА»

— Вона не дуже римується, — зауважив Білл.

— Ах, нам тут унизу бракує таланту, — мовив найменший і найстаріший з безпланових і зайшовся рахітичним кашлем.

— Замовкни, — наказав кремезень, штурхнувши під бока старого й Білла. — Я — Літвок, а це моя ватага. Тепер ти один з нас, новачку; твоє ім’я — Гольф 28169-мінус.

— Ні. Мене звуть Білл і це ім’я легше вимовляється… — його штурхнули знову.

— Заткни рота! Білл важке ім’я, бо воно нове, а я ніколи не пам’ятаю нових імен. У моїй ватазі завжди був Гольф 28169-мінус. Як тебе звати?

— Білл. Ох! Я хотів сказати Гольф!

— Так воно краще, але не забувай, що в тебе є ще й прізвище.

— їсти хочу, — заскиглив старий. — Коли ми вчинимо грабунок?

— Зараз. Гайда за мною.

Вони переступили через старого Гольфа і т. д., якому настав кінець, у той час як новий тільки починав життя й квапився темним, затхлим переходом, гадаючи, на яку біду він наражається цього разу, проте занадто втомлений, щоб цим перейматися. Вони говорили про їжу; поївши, він зможе подумати, що робити далі, а тим часом він радів, що хтось піклується про нього і думає замість нього. Він немов знову опинився в армії, тільки кращій, бо не треба було навіть голитися.

Мала ватага чоловіків вийшла в широкий коридор, мружачись від яскравого світла. Літвок зупинив їх порухом руки і роззирнувся в обидва боки, тоді склав човником брудну долоню і приставив до свого схожого на капустяний лист вуха: прислухався, насупивши брови.

— Здається, чисто. Шмутціг, стій тут — здіймеш тривогу, якщо хтось з’явиться; Спорко, іди коридором до повороту і роби те саме. Ти, новий Гольфе, підеш зі мною.

Двоє вартових пошкандибали виконувати свої обов’язки, а Білл рушив за Літвоком в заглибину, де ховались замкнені двері. Могутній ватажок відімкнув їх одним ударом молотка, видобутого із схованки у подертому одязі. Всередині було повно труб різного діаметра, які виходили з підлоги й губилися в стелі над головою. На кожній трубі було вибито номери, і Літвок указав на них:

— Нам потрібна кл-9256-Б, — мовив він. — Почали.

Білл швидко відшукав потрібну трубу, що була завтовшки як рука, і тільки-но покликав ватажка, як у коридорі пролунав пронизливий свист.

— Виходь! — звелів Літвок, виштовхуючи Білла.

Тоді зачинив двері і став так, щоб затулити зламаний замок. Гуркіт і шурхання ставали дедалі голосніші, наближаючись до них, і вони зіщулилися в заглибині. Коли з’явився робот-прибиральник і втупив у них свої об’єктиви, Літвок стиснув за спиною молоток.

— Чи не зволите ви відійти, щоб я зміг прибрати там, де ви стоїте, — твердо пролунав записаний на плівку голос. Робот з надією обертав перед собою щітки.

— Забирайся геть! — прогарчав Літвок.

— Втручання в роботу робота-прибиральника під час виконання ним службових обов’язків — це злочин проти суспільства. Подумайте, що б з вами було, якби прибиральне управління не…