Розділ «КНИГА ДРУГА КУПАННЯ В БАСЕЙНІ АТОМНОГО РЕАКТОРА»

— Я не читаю газет! — простогнав О’Тін, тобто Ікс.

— Вогонь! — твердо наказав Пінкертон, і з усіх боків шугонуло омахами полум’я, посипалися атомні снаряди, кулі й гранати.

Білл упав долілиць, а коли підвів голову, на площі не було нічого, за винятком вищербленої бруківки і масної плями. Він не встиг відвести погляд, а вуличний робот-прибиральник уже підкотився до плями і заходився зчищати кіптяву. Він коротко загув, поточився, а тоді заповнив щербину на бруківці ремонтним пластиком зі схованого контейнера. Коли робот покотився геть, не залишилося анінайменшого сліду події.

— Привіт, Білле… — голос, який промовив це, був так паралізуюче знайомий, що Біллове волосся стало руба і його голова нагадувала зубну щітку.

Він обернувся і глянув на підрозділ військової поліції, що стояв у нього за спиною: особливо в око впадала огидна постать кремезного командира.

— Убивайло Дренг… — видихнув він.

— Ти не помилився.

— Врятуй мене! — вигукнув Білл, кидаючись до агента ГБР Пінкертона і обіймаючи його за коліна.

— Врятувати тебе? — розсміявся Пінкертон і ударив Білла коліном у підборіддя, так, що той гепнувся на спину. — Саме я і викликав їх. Ми перевірили твоє досьє, хлопче, і виявили, що ти вляпався по самісінькі вуха. Ти вже цілий рік у самовільній відсутності — нам не потрібні дезертири.

— Але ж я працював на тебе… допомагав тобі…

— Заберіть його, — мовив Пінкертон і відвернувся.

— Нема правди в світі, — простогнав Білл, і ненависні пальці знов уп’ялися в його руку.

— Звісно немає, — сказав йому Убивайло. — А хіба ти сподівався на неї?

І його потягли геть.