Розділ «Аяна»

— Дехто, — відповів він. — Коли це діє. У декого не виходить. — Він знизав плечима. — Або вони не хочуть. — Він знов знизав плечима. — Усе залишається, як було.

— Ви знаєте дівчинку на ім’я Аяна? Хоча вона зараз мусить бути вже зовсім доросла.

— Вона померла.

Серце мені обірвалося, хоча впало неглибоко. Здається, я здогадувався. І знову я пригадав маленьку дівчинку в кріслі-візку.

— Вона поцілувала мого батька, — промовив я. — Мене вона лише торкнулась. То чому ж вибрали мене?

— Бо ти годився, — промовив він, зупиняючись біля моїх воріт. — Ось ми й прибули.

Мені спливла до голови цікава думка. Бозна-чому вона здалася мені розумною.

— Приходьте на Різдво, — запросив його я. — Приходьте на різдвяну вечерю. Гарно посидимо. Я скажу Рут, що ви мій кузен з Нью-Мексико.

Бо ж я ніколи не розповідав їй про відставного морського піхотинця. Знаючи, що з неї було досить і історії з моїм батьком. Навіть задосить.

Колишній морпех усміхнувся. Можливо, й не вперше, але це була його перша усмішка, яку я запам’ятав.

— Гадаю, мені доведеться просачкувати. А втім, все одно дякую. Я не святкую Різдва. Я атеїст.

От усе і скінчилося, гадаю, так — хіба що залишилося ще поцілувати Труді. Я розповідав вам, що вона з’їхала з глузду, пам’ятаєте? Альцгаймер. Ралф зробив розумну інвестицію, тож вона усім забезпечена, і діти впевнилися, що вона потрапила до гарного закладу, коли вже неможливо було її тримати вдома. Ми з Рут відвідували її разом, поки з Рут не стався той інфаркт на підльоті до денверського аеропорту. Невдовзі після цього я поїхав до Труді вже сам, бо почувався самотнім і зажуреним, мені хотілося хоч якось повернутися у колишні часи. Але вигляд Труді, якою вона тепер стала, як вона дивиться не на мене, а у вікно, жуючи собі нижню губу, тим часом як слина котиться їй з куточків рота, іще погіршив мені настрій. Це ніби поїхати до рідного міста, щоб подивитися на будинок, у якому ти виріс, і побачити на тому місці порожню ділянку.

Перш ніж піти геть, я поцілував її в куточок уст, та, звісно ж, нічого не трапилось. Чудо не діє без чудотворця, і мої чудесні дії вже позаду. Окрім тих ночей, коли я не можу заснути. Тоді я спускаюсь вниз і дивлюся який-небудь фільм. Навіть порнографічний. У мене супутникова антена і та штука, що називається «Глобальне кіно». Я навіть можу слідкувати за кар’єрою «Піратів», якщо замовлю собі пакет Вищої бейсбольної ліги. Але зараз я живу на фіксований прибуток і, хоча мені вистачає, мушу контролювати непередбачені витрати. Про «Піратів» я можу прочитати і в Інтернеті. Мені вистачає вже й такого чуда, як кіно.