Розділ «Випускний день»

Джаніс ніяк не могла дібрати вірного слова для означення місця, де жив Бадді. Як на дім, воно завелике, як на маєток — замале, а від його назви — Гарборлайтс, яка красується на стовпі біля в’їзних воріт, їй хочеться блювати. Ніби назва якогось ресторану в Новому Лондоні, де фірмова страва завжди рибна. Зазвичай вона уникає промовляти цю назву, кажучи «твій дім», а чи — «поїдемо до тебе, пограємо в теніс», або «поїхали до тебе, поплаваємо».

Майже так само й щодо Бадді, думає вона, дивлячись, як він знечів’я прямує через галявину за ріг будинку, туди, де в них басейн. Не хотілося б звертатися до свого бойфренда «Бадді», та, коли згадаєш, що його справжнє ім’я — Брюс, узагалі не залишається нічого святого.

Або щодо вияву почуттів. Вона знає, йому хотілося б почути від неї «я кохаю тебе», особливо сьогодні, в його випускний день, — це був би кращий презент, ніж той срібний медальйон, який вона йому подарувала, хоча медальйон їй коштував, хоч зуби тепер клади на полицю, — але вимовити це їй понад силу. Вона не могла примусити себе сказати: «Я кохаю тебе, Брюсе». Найбільше, на що вона могла спромогтися (і знову ж таки згнітивши серце): «Ти мені дуже подобаєшся, Бадді». Ба, навіть ці слова звучали, ніби фраза з якогось англійського водевілю.

— Тобі ж байдуже до тих її слів, правда? — останнє, що він сказав, перш ніж рушив через галявину перевдягатися в купальні труси. — Ти ж не тому залишаєшся тут, еге ж?

— Ні, просто хочу ще покидати м’ячики. Й потішитися з краєвиду.

Заради цього виду й варто було приїздити сюди, він ніколи їй не набридав. Бо з цього боку дому видно було весь Нью-Йорк — купу немов складених з деталей дитячого конструктора хмарочосів з відблисками сонця у вікнах верхніх поверхів. Джаніс вважала, що тільки з відстані можна насолоджуватись елегантною незворушністю Нью-Йорка. Це було її улюблене місце.

— Бо ж вона просто моя бабця, — продовжував він. — Тепер ти з нею знайома. В неї що на умі, те й на язиці.

— Розумію, — сказала Джаніс. Насправді їй сподобалась бабуся Бадді, котра навіть не намагалася приховати своєї зверхності. Отакечки, відбивай собі такт під музику. Вони ж з Гоупів, котрі прибули до Коннектикуту разом з рештою «Небесного воїнства», красно дякуємо. А вона просто Джаніс Гандолевські, школярка з Фергейвену, і в неї через два тижні теж випускний; Бадді з друзями тоді вже будуть у пішому поході Аппалачським шляхом.

Вона відвертається до кошика з м’ячиками, струнка, доволі висока дівчинка у джинсових шортах, кросівках і майці. Ноги в неї напружуються, коли вона навшпиньки робить подачу. Вона гарна, і сама це знає, це знання в неї зовсім не пихате, а чисто функціональне. Вона розумна, і сама це знає. Мало хто з фергейвенських дівчат зустрічається з хлопцями з Академії — йдеться не про тусовки по вікендах під час зимових свят чи на весняних балах, типу ну-ми-все-тямимо-давай-по-скорому, — і це попри те, що за її прізвищем тягнеться оте ські,мов бляшанка, прив’язана до заднього бампера сімейного седана. Вона спромоглася утнути такий соціальний фокус з Брюсом Гоупом, знаним також як Бадді.

А коли підіймалися з цокольного приміщення, награвшись у відеоігри, — більшість приятелів ще залишилися сидіти там, зсунувши набакир свої бойові кашкети з кокардами, — вони підслухали його бабцю у вітальні, де святкували дорослі (бо зараз відбувалося їхнє свято; для юні воно почнеться ввечері, спершу в «Миттєвій святості» на дорозі №219, куди й звідки їх транспортують тато й мама Джиммі Фредеріка, котрі взяли на себе сьогодні роль водіїв без права на святковий келишок, а продовжиться пізніше на пляжі при світлі червневого місяця уповні, де йтимуть теревені беззмістовні, аж поки всі не впадуть безмовні, та в домі цім поки що люди не безмовні).

— Так от, ця Джаніс-Як-Там-Її, — просторікувала бабця своїм дивовижно пронизливим і водночас безбарвним голосом глухенької леді. — Вона справді гарненька, теперішня подружка Брюса, з містечка.

Лишень не назвала її стартовою лореткою Брюса, але саме це чулося в її інтонації.

Джаніс знизує плечима й подає ще кілька м’ячів, ноги пружинять, ракетка свистить. М’ячики летять через сітку різко і точно, всі потрапляють у віддалену звідси глибину приймача.

Вони фактично навчалися одне в одного, і вона має підозру, що в цьому й полягає весь сенс їхніх стосунків. Саме в цьому. А Бадді, по правді, меткий учень. Він від самого початку ставився до неї з повагою — можливо, аж занадто. Їй довелося відучувати його від цього — від зайвої ідолізації. Вона гадає, що він був не таким уже й поганим коханцем, зважаючи на той факт, що юним не випадає ні зручного часу, ані комфортних умов, коли йдеться про задоволення жаги їхніх тіл.

— Нам було гарно, — говорить вона, усе ж погодившись піти поплавати разом з ним, дозволити йому наостанок похизуватися нею перед усіма. Він вірить, що у них попереду ціле літо, принаймні до того дня, коли він поїде у Прінстон, а вона вступить до університету штату, але вона думає інакше; вона гадає, що цей його похід в Аппалачі почасти задумано як спосіб розлучити їх якомога безболісніше, але ж і якомога надійніше. У цьому Джаніс відчуває не «товариську доброзичливо-міцну» руку його батька і не наміри доволі чарівно-зарозумілої бабусі — теперішня подружка Брюса, з містечка, — а усмішливо-ущипливу практичність його матері, для якої найбільшим жахом (він був ніби видрукований на її гарному, без жодної зморшки лобі) було те, що ця міська дівчина з бляшанкою, прив’язаною до хвоста її прізвища, завагітніє й затягне її хлопчика до безперспективного шлюбу.

— Це було б також неправильно, — бурмоче вона, підкочуючи короб з м’ячиками до комори й клацаючи клямкою. Її подружка Марсі не втомлюється випитувати її, що вона взагалі в ньому знайшла, у цьому Бадді, при цьому вона фиркає і морщить носа. Чим ви займаєтеся цілий вікенд? Вбиваєте час на звані посиденьки у саду? Відвідуєте матчі з поло?

Вони дійсно пару разів були на поло, бо Том Гоуп ще їздить верхи, хоча — як їй шепнув Бадді — цей сезон може стати для нього останнім, якщо він не припинить набирати вагу. Крім того, вони ж іще й любилися, виснажуючись деколи так, що аж піт проймав. А часом вона регоче з його жартів. Тепер уже рідше — в ній зростає думка, що його здатність дивувати й веселити її гай-гай далеко не безмежна, — та поки що йому це вдається. Сухорлявий вузьколиций хлопець, що ламає стереотипи занудливого синочка багатої родини в цікавий, а іноді й вельми несподіваний спосіб. А ще він шляхетно ставиться до неї, а це не так уже й погано для дівочої самооцінки.

Поза тим, вона не вірить, що він завжди противитиметься поклику свого природного середовища. Десь ближче до тридцяти п’яти або біля цього віку, гадає вона, весь його теперішній ентузіазм щодо вилизування її інтимних місць ущухне і його значно більше цікавитиме колекціонування монет. Або реставрація старих колоніальних крісел-гойдалок, чим займається його батько — гм! — у каретному сараї.

Вона повільно йде величезною галявиною — цілий акр зеленої трави, — вдивляючись у іграшкові хмарочоси міста, що майорять ген-ген далеко звідси. Натомість зовсім поряд лунають гукання й сплески води в басейні. У будинку батько та мати Брюса і бабуся разом з найближчими друзями відзначатимуть день закінчення середньої школи своїм єдиним синочком по-своєму, формальним чаюванням. А підлітки сьогодні ввечері утнуть вечірку й розважатимуться в більш порядний спосіб. Де буде заковтнуто чимало алкоголю та не один десяток Х-пігулок. З великих гучномовців гатитиме клубна музика. Ніхто не ввімкне кантрі, музику, на якій виростала Джаніс, та нічого, вона сама знає, де її шукати.