Розділ «N»

Коли впаде темрява

…і вирішив. Час іти. Досить. Якщо щось спричинило мутацію кущів, якесь забруднення довкілля, отруєння ґрунту, то що вдієш. Кущі — не найважливіша деталь тутешнього краєвиду; камені — оце важлива частина. Їх вісім. Ти протестував світ і впевнився, що він такий, яким його сподівався побачити, він такий, яким, як ти знав, він і мусить бути, світ такий, як завжди. Якщо це поле здається тобі якимсь дуже тихим — ледь не гнітючим, — це, безсумнівно, залишковий ефект від того враження, яке на твій мозок справили історії, котрих ти наслухався від N. Не кажучи вже про його самогубство. А зараз повернімося до власного життя. Не звертаймо уваги на тишу і на відчуття — в душі мов передгрозова хмара зріє, — ніби щось ховається в цій тиші. Повертайтесь до свого життя, докторе Б.

Йди звідси, поки ти ще можеш.

Я повернувся в бік дороги. Висока трава шелеснула об мої джинси, немов щось прошепотіла глухим, засапаним голосом. Сонце пекло мені руки і шию.

Я відчув потребу обернутися й знову подивитися. Гостру потребу. Присоромив себе, але зазнав поразки.

Обернувшись до поля, я побачив сім каменів. Не вісім, а тільки сім. Я двічі їх перерахував, щоб упевнитись. І місце поміж каменів, здавалося, потемнішало, ніби хмарка затулила сонце. Така малесенька, що тінь від неї падає лише на це місце. От тільки воно не схоже було на тінь. Воно якраз мало вигляд саме мряки, що рухалася понад пожовклою прим’ятою травою, обертаючись навкруг самої себе, а потім знову посуваючись у бік відтулини, де, як я був певен (майже певен, чорти мене забирай), стояв восьмий камінь, коли я сюди прибув.

Я подумав: у мене нема камери, щоб подивитися через видошукач і змусити її зупинитись.

Я подумав: я мушу її зупинити, поки ще в змозі запевнити себе, що нічого не трапилось.

Справедливо це чи ні, але мене не так схвилювала доля світу, як те, що я можу втратити ясність сприйняття; втратити контроль над своїми уявленнями про світ. Я ні на мить не повірив у нав’язливі ідеї N., але ж ця мряка…

Я не хотів, щоб вона розширювала плацдарм, розумієте? Не хотів, щоб їй дісталася навіть хоч якась зачіпка.

Ключ я поклав назад до надірваного конверту, а конверт засунув до задньої кишені, але пластиковий пакетик так і тримав у руці. Не замислюючись, що саме роблю, я підніс його до очей і подивився через нього на камені. Хоча я туго напнув пластик, його прозорість залишала бажати кращого, проте видно було доволі ясно. Каменів стало знову вісім, а та, так би мовити, мряка…

Вона всоталась.

Чи сховалася.

… вона зникла. (Звичайно, перш за все треба погодитись, що її там ніколи й не було.) Я опустив пакетик не без тривоги. Визнаю це — просто глянув на камені. Вісім. Кріпкі, як фундамент Тадж Махала. Вісім.

Я пішов назад по дорозі, успішно подавивши бажання ще раз озирнутись. Навіщо дивитися знову? Вісім і є вісім. Ніщо не здохло в лісі (мій приватний жарт).

Я вирішив забути про статтю. Краще викинути з голови всю історію хвороби N. Головне, що я туди таки сходив і подивився в очі — я абсолютно впевнений в істинності цього — божевіллю, яке існує в кожному з нас, усередині всіх лікарів Б. та пацієнтів N. у світі. Як там казали під час Другої світової? «Сходити поглянути на слона»[61]. Я сходив і поглянув на слона, але це не означає, ніби я мушу тягнути слона. Чи в моєму випадку — описувати того слона.

А якщо мені здалося, ніби я бачив щось іще? Хай навіть кілька секунд…

Хай так. Але зачекайте. Це тільки доводить потужність нав’язливої ідеї, що охопила бідного N. Пояснює його самогубство краще за будь-які статті. Проте деяким речам варто дати спокій. Це, либонь, саме такий випадок. Та мряка…

У будь-якому випадку, з мене досить N. Не буде ні книги, ні статті. «Сторінку перегорнуто». Ключ цей, безсумнівно, від замка на ланцюгу, що перекриває початок дороги, але я ним ніколи не скористаюся. Я його викинув.

«А тепер в ліжко» — як любив повелівати славний Семмі Пепіс[62].

Вечірня зоря, втіха моряка, червонітиме сьогодні над тим полем. Туман здійматиметься над травою? Можливо. Над зеленого травою. Не пожовклою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли впаде темрява» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „N“ на сторінці 18. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи