Розділ «П’єр Буль Міст на річці Куай»

Вартовий витріщив очі, міркуючи, чи можна дозволяти, щоб він розмовляв з полоненими. Але в голосі полковника чулись такі владні нотки, що він не поворухнувся.

Сержант хутко випростався й нерішуче відказав:

— Двадцять чи двадцять п’ять, сер, точно не знаю. Одному зробилося недобре, як тільки прийшов. Раптове запаморочення… І чого б то, питається, сер, адже зранку був цілком здоровий. Троє чи четверо, ясна річ, мусили нести його до лазарету, бо сам він іти не подужав. Вони ще не вернулися. А то був найдужчий і найважчий хлопець з усієї команди, сер. За таких умов ми напевне не виконаємо денної норми, сер. Ніби все проти цієї залізниці змовилося.

— Сержанти повинні точно знати, скільки в них людей… Яка у вас денна норма?

— Один кубометр землі на чоловіка щодня. Не тільки вибрати, а й перенести. Але через ті кляті корчі, сер, нам це, здається, не до снаги.

— Зрозуміло, — сказав полковник ще сухіше.

Він подався далі, щось похмуро бурмочучи собі під носа. Х’юг та Рівз ішли слідом. Полковник разом зі своїм невеличким почтом вибрався на пагорб, звідки було видно річку і весь фронт робіт. Річка Куай була в цьому місці завширшки понад сто метрів, і її круті береги здіймалися високо над водою. Полковник пильно оглянув місцевість, потім звернувся до своїх підлеглих. Він не сказав нічого нового, але його голос був сповнений колишньої сили.

— Ці люди, я маю на увазі японців, вийшли з дикунського стану зовсім недавно, і то занадто стрімко. Вони спробували наслідувати наші методи, не засвоївши їх до ладу. Досить позбавити їх цих взірців, і вони пропали. Ось і в цій долині вони не годні успішно вивершити щось, що вимагає лише трохи кмітливості. їм навіть невтямки, що час виграють не гарячковим поспіхом, а тим, щоб трохи помізкувати наперед. Що ви на це скажете, Рівзе? Залізниці та мости — це ваша галузь.

— Авжеж, сер, — озвавсь капітан з мимовільним запалом. — У Індії я побудував понад десяток таких споруд. З матеріалом, що є в джунглях, і з наявною робочою силою кваліфікований інженер звів би міст менш як за шість місяців… Коли я бачу їхню нетямущість, у мені все аж кипить, щиро вам кажу.

— І в мені також, — докинув Х’юг. — Уся ця анархія часом доводить мене до розпачу. А так легко було б…

— А мене, гадаете, тішить ця комедія? Те, що я побачив сьогодні вранці, просто вжахнуло мене!

— У кожному разі ми можемо не боятися завоювання Індії, сер, — засміявся капітан Рівз. — Якщо я правильно зрозумів, наша колія будується саме для цього? Міст через річку Куай ще аж ніяк не готовий прийняти перші ешелони.

Полковник Ніколсон думав про щось своє, а його блакитні очі уважно дивились на офіцерів.

— Панове, — промовив він нарешті, — я вважаю так: для того, щоб прибрати до рук своїх солдатів, нам треба бути рішучими, як ніколи. Вони навчилися від цих варварів байдикувати, ухилятися від роботи, а це несумісне з мораллю англійського вояка. Треба бути з ними терпеливими й тактовними, бо не вони в цьому винні. їм потрібно відчувати над собою владу, якої їх позбавлено. Її не можуть замінити ніякі стусани. Все, що ми бачили, — доказ тому. Безладна метушня і ніякого результату. Ці азіати самі довели, що їм геть бракує командирського хисту.

Запала мовчанка. Обидва офіцери обдумували справжню суть цих слів. Усе було ясно, як день. Полковникова мова не приховувала жодної задньої думки. Він висловлювався з притаманною йому прямотою.

Після деяких роздумів полковник провадив далі:

— Отже, я раджу вам, і пораджу це й іншим офіцерам, передусім спробувати порозумітися зі своїми солдатами. Але наша терпеливість ні в якому разі не повинна дійти аж до попуску, бо інакше ми скотимося до рівня цих дикунів. Зрештою, я сам побалакаю із солдатами. Ще сьогодні треба почати виправляти всі ці кричущі промахи. Відтепер солдатам заборонено самовільно йти з будови під будь-яким приводом. Сержанти повинні бути готові чітко відповідати на всі поставлені запитання. Я вже не кажу про те, що кожну нерозумну спробу саботажу чи інших подібних вибриків треба рішуче перепиняти. Залізнична колія має настилатися рівно, а не стрибати по американських горах, як ви, Рівзе, вельми слушно тут зауважили…

Частина друга

1

У Калькутті полковник Грін, начальник спецпідрозділу 316, уважно перечитав донесення, щойно передане йому. Донесення вже пройшло по різних інстанціях і було доповнене коментарями кількох таємних служб, як військових, так і цивільних. Підрозділ 316, відомий у компетентних колах як «Компанія Вибух», ще не мав тієї ваги, якої він набув на Далекому Сході згодом, наприкінці війни. Але вже тоді він активно, доскіпливо й цілеспрямовано цікавився японськими стратегічними приготуваннями в окупованих Малайзії, Бірмі, Таїланді та Китаї. Недостатність власних засобів підрозділ намагався надолужити заповзятливістю своїх агентів.