Розділ «Як важливо бути поважним»

Елджернон. Зовсім ні. Банбері – це неоціненна знахідка. Якби не вкрай погане здоров’я Банбері, то я не зміг би, наприклад, поїхати з тобою на обід у ресторан «Савой» – адже тітонька Оґаста ще тиждень тому запросила мене на сьогоднішній день.

Джек. Але я тобі аж ніяк не пропонував сьогодні їхати зі мною кудись на обід.

Елджернон. Я знаю. Ти ж такий недбайло, коли йдеться про запросини. І даремно. Ніщо так не дратує людей, як те, що їх не запрошують.

Джек. Якщо хочеш знати, то я й сам не можу обідати в «Савої». Я там заборгував майже сімсот фунтів. Вони вже й судилися зі мною з цього приводу – висотують мені всі нерви!

Елджернон. А чого ти з ними не розплатишся? У тебе ж повно грошви!

Джек. У мене то так, але в Ернеста її нема, тим-то я мушу підтримувати Ернестову репутацію. А Ернест такий, що ніколи не платить боргів. На його ім’я щотижня приходять боргові листи.

Елджернон. Що ж, тоді можемо пообідати у Вілліса.

Джек. Але тобі краще з’явитись на обід до своєї тітоньки Оґасти.

Елджернон. І не подумаю. Почати хоча б з того, що я обідав у неї в понеділок, а обідати з родичами вистачить і раз на тиждень. По-друге, коли я там обідаю, то до мене ставляться, як до родича, і я опиняюся або зовсім без дами, або з двома заразом. По-третє, я чудово знаю, хто має сьогодні бути моєю сусідкою. Сьогодні я опинюся поряд з мері Фаркер, а вона завше фліртує з власним чоловіком по другий бік столу. А це не дуже приємно. Ба навіть непристойно… І така поведінка стає щодалі моднішою. Аж соромно, що так багато лондонських жінок фліртує з власними чоловіками. І більш того – гидко. Це все одно, що прати на людях чисту білизну. А оскільки я зараз переконався, який ти затятий банберист, то мені якраз і закортіло переговорити з тобою на тему банберії. Я маю викласти тобі всі правила.

Джек. Але я ніякий не банберист! Якщо Ґвендолен відповість мені згодою, то я уколошкаю мого братчика – та, власне, уколошкаю його в будь-якому разі. Сесілі вже й так надміру ним зацікавилася. Вона без кінця просить, щоб я простив його і все таке інше. Це вже мене починає нудити. Тож я таки здихаюся Ернеста. І тобі рішуче раджу те саме зробити зі своїм місте… ну, з тим твоїм немічним другом, що має таке дивацьке ім’я.

Елджернон. Ні, ніщо не примусить мене розлучитися з Банбері, а ти, якщо тобі колись випаде одружитись – хоч я у цьому дуже сумніваюся, – залюбки познайомишся з Банбері. Одружений чоловік, що не спілкується з Банбері, приречений нудити білим світом.

Джек. Це дурниці! Якщо я одружуся з такою чарівною дівчиною, як Ґвендолен, – а вона одна така на світі, яку я волів би взяти за жінку, – то мені й зовсім ні до чого буде спілкування з Банбері.

Елджернон. Тоді твоя дружина захоче з ним спілкуватись. Ти, здається, не усвідомлюєш, що троє в родинному житті – це нормальний гурт, а двоє – нудота.

Джек (повчальним тоном). Цю теорію, мій юний друзяко, розбещена французька драма проповідує вже цілих піввіку.

Елджернон. Атож, а щаслива англійська родина впровадила її в життя за чверть віку.

Джек. Боже мій, та не будь таким циніком! Це занадто легко.

Елджернон. Ніщо не легко в наші часи, мій любий. Усюди шалена конкуренція. (Чути електричний дзвоник.) О! Це, певно, тітонька Оґаста. Лише родичі та кредитори дзвонять так по-ваґнерівському. Добре, але якщо я перехоплю її на десять хвилин, щоб ти встиг освідчитись Ґвендолен, то можна мені розраховувати на обід з тобою у Вілліса?

Джек. Гадаю, що так, коли тобі цього хочеться.

Елджернон. Тільки ж поводься там з належною повагою. Я ненавиджу тих, які несерйозно ставляться до їжі. Це такі обмежені люди!

Входить Лейн.