Розділ «Як важливо бути поважним»

Входить Лейн.

Елджернон. Лейне, принесіть той портсигар, що містер Ворзінґ забув у курильні, коли востаннє обідав у нас.

Лейн. Слухаю, сер.

Лейн виходить.

Джек. То що, увесь цей час мій портсигар лежав у тебе? Мені здається, ти мав би повідомити мене про це! А я кілька разів уже писав шалені листи до Скотленд-Ярду з цього приводу. І ладен був запропонувати велику винагороду тому, хто знайде мій портсигар.

Елджернон. Так оце ж ти маєш нагоду сплатити її мені. Як на те, я зараз у грошовій скруті.

Джек. Платити за вже знайдену річ? Не бачу в цьому жодного сенсу.

Входить Лейн, несучи портсигар на таці. Елджернон хутко бере його в руки. Служник виходить.

Елджернон. Це начебто не дуже порядно з твого боку, Ернесте. (Розкриває портсигар і розглядає.) Але менше з цим – як я бачу з напису тут всередині, портсигар цей зовсім і не твій.

Джек. Ні, таки мій. (Простягає руку до портсигару.) Ти сто разів бачив мене з ним, та й у всякому разі ніхто не давав тобі права читати, що там усередині написано. Вихованій людині не рекомендується читати написи на чужому портсигарі.

Елджернон. Всякі настанови про те, що комусь там годиться чи не годиться читати – це бредня. Людина повинна читати все. Більше половини сучасної культури ґрунтується на тому, чого не годиться читати.

Джек. Я знаю це і не збираюся сперечатись про сучасну культуру. Ця тема не для приватної розмови. Я тільки хочу, щоб мені повернули мій портсигар.

Елджернон. Добре, але це ж не твій портсигар, це подарунок якоїсь Сесілі, а ти сказав, що не знаєш особи з таким ім’ям.

Джек. Ну, як уже тебе це так цікавить, то в мене є тітонька на ім’я Сесілі.

Елджернон. Тітонька!

Джек. Атож. Чарівна така бабця. Вона мешкає в Танбридж Велсі.[197] Так що давай сюди портсигар, Елджі.

Елджернон (відступаючи за канапу). Але чому вона називає себе маленькою Сесілі, якщо вона твоя тітонька й мешкає в Танбридж Велсі? (Читає.) «Від маленької Сесілі з найніжнішою любов’ю…»

Джек (підступивши до канапи і спираючись на неї коліном). Мій любий, що тут такого дивного? Одні тітоньки великі на зріст, інші маленькі. Це така справа, що вже кожна з них сама може вирішувати, якою їй бути. Тобі здається, що кожній тітоньці неодмінно треба бути схожою на ту, яку ти маєш! Це абсурд! Давай сюди портсигар, та й по-всьому. (Наближається до Елджернона.)

Елджернон. Воно то так, але чому твоя тітонька називає тебе своїм дядечком? «Від маленької Сесілі з найніжнішою любов’ю – моєму дорогому дядечкові Джеку». Я не заперечую, що тітонька може бути собі «маленькою», але чому тітонька, хоч би яка вона зростом, повинна називати власного небожа дядечком – мені в голові не вкладається. Та й твоє ім’я зовсім не Джек, а Ернест.

Джек. Не Ернест, а Джек.