Розділ «Як важливо бути поважним»

Елджернон. Тільки передайте мені ще один бутерброд.

Лейн. Зараз, сер. (Повертається до столу, бере таріль з бутербродами й підносить господареві, після чого виходить.)

Елджернон. Лейнові погляди на шлюб ніби трохи легковажні. Але ж і справді – якщо представники нижчої верстви не будуть для нас взірцем, то взагалі який з них пожиток? Вони, як клас, начебто зовсім позбавлені почуття моральної відповідальності.

Входить Лейн.

Лейн. Містер Ернест Ворзінґ.

Входить Джек. Лейн виходить.

Елджернон. О, здоров будь, любий Ернесте! Що тебе привело до Лондона?

Джек. Та що ж – насолоди, насолоди! Хіба щось інше може людину кудись вести? А ти, Елджі, бачу, як завжди, жуєш?

Елджернон (стримано). Я вважаю, що в пристойному товаристві так годиться – о п’ятій годині трохи перекусити. А де тебе носило після четверга?

Джек (сідаючи на канапі). Я був на провінції.

Елджернон. І що там такого робив?

Джек (скидаючи рукавички). Коли ти в Лондоні – розважаєшся сам. А на провінції мусиш розважати інших. Це страх як нудно.

Елджернон. А кого саме ти розважав?

Джек (безтурботний голосом). Та! Сусідів, сусідів.

Елджернон. Але в тебе там, у Шропширі,[196] є гарні сусіди?

Джек. Ні, вони такі докучні, що й не сказати! Я ніколи з ними не розмовляю.

Елджернон. То це для них, очевидячки, величезна усолода! (Підходить до столу й бере бутерброд.) До речі, я правильно назвав твоє графство – Шропшир?

Джек. Що? Шропшир? Звичайно, Шропшир. Але ти мені скажи – навіщо всі ці чашки? І бутерброди з огірками? Навіщо це безоглядне марнотратство в такому юному віці? Кого ти сподіваєшся на чай?

Елджернон. Та всього тільки тітоньку Оґасту і Ґвендолен.

Джек. Так це чудово!